Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.

Суддів: Донця О.Є., Голяшкіна О.В.

При секретарі: Ловецкій Т.В.

За участю представника позивача - Масійчук Я.І., представника відповідача - Огородник Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Національного банку України про визнання протиправною та скасування постанови,

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство "Державний експертно-імпортний банк України" звернулося до суду з адміністративним позовом до Національного банку України про визнання протиправною та скасування постанови від 04.03.2015 № 17; прийняття рішення про поворот виконання постанови від 04.03.2015 № 17 шляхом повернення позивачу з Державного бюджету України штрафу в сумі 3 971, 93 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Державний експертно-імпортний банк України", із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Управлінням Національного банку України в Одеській області проведено планову виїзну перевірку філії ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Ізмаїл з питань дотримання вимог валютного законодавства за результатом якої складено акт від 06.02.2015 № 18-034/816-04/БТ (далі акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" а саме: використання іноземної валюти на території України як засобу платежу без отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України при стягненні комісійної винагороди в іноземній валюті за операцією переказу коштів за дорученням фізичної особи - резидента, а саме: філією 19.08.2014 за дорученням фізичної особи ОСОБА_3 за платіжним дорученням в іноземній валюті від 19.08.2014 № 1 з метою повернення грошових коштів на вимогу іноземного банку (які 25.04.2014 були помилково зараховані на її поточний рахунок) з поточного рахунку було списано кошти в сумі 41 490 доларів США на рахунок "Транзитний рахунок за операціями з фізичними особами". У полі71 "Комісійні витрати" наведеного платіжного доручення зазначено "BEN" сплата комісійної винагороди за відправлення переказу за рахунок бенефіціара. Цього ж операційного дня іноземна валюта в сумі 41 186,18 доларів США (переказ зменшено на суму винагороди) списано на рахунок "Інша кредиторська заборгованість за операціями клієнта в банку" для здійснення переказу та утримано комісійну винагороду 3,82 долара США за використання засобів телекомунікаційного зв'язку SWIFT та 300 доларів США за проведення розрахунку зі списання безготівкових коштів через рахунки НОСТРО - кошти перераховано на рахунок "Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів". Іноземна валюта частково була куплена на міжбанківському валютному ринку України 15.08.2014 у сумі 31 644 доларів США та 18.08.2014 у сумі 1 790 доларів США на підставі пп. "є" п. 1 глави 2 розділу ІІ Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затверджених постановою Правління Національного банку України 10.08.2005 № 281 (z0950-05) .

На підставі акту перевірки складено протоколи про порушення валютного законодавства від 18.02.2015 № 1, № 2, № 3.

04.03.2015 року відповідачем прийнято постанову про притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства № 17 від 04.03.2015 року, якою за вказане вище порушення на позивача накладено штраф в сумі 3 971,93 грн.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з доводами якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем правомірно складено протоколи про порушення валютного законодавства та прийнято постанову про притягнення позивача до відповідальності за порушення валютного законодавства.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до статті 44 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

Пунктом 14 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" передбачено, що Національний банк здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначені Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993 (15-93) року.

Згідно з пунктом "г" частини 4 статті 5 Декрету використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України, потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивача притягнуто до відповідальності саме за порушення вимог п. "г" частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" а саме: використання іноземної валюти на території України як засобу платежу без отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України при стягнення комісійної винагороди в іноземній валюті.

Обгрунтовуючи касаційну скаргу, заявник зазначає, що судами безпідставно не застосовано до спірних правовідносин абз. 2 п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій використання іноземної валюти на території України № 483 (z1429-04) . На думку позивача, зазначеним абзацом Національний банк України уточнив випадки використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, які не підпадають під дію пп. г частини 4 статті 5 Декрету, оскільки відповідні операції можуть здійснюватися за наявності генеральної ліцензії на здійснення валютної операції і відповідно не потребують отримання індивідуальної ліцензії.

Так, відповідно до п. 1.5 глави 1 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій використання іноземної валюти на території України затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483 (z1429-04) використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій);

якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є іноземний інвестор (ця норма стосується лише операцій, що здійснюються через інвестиційний рахунок іноземного інвестора в уповноваженому банку з метою проведення іноземних інвестицій в Україну і повернення іноземних інвестицій, доходів, прибутків та інших коштів, одержаних іноземним інвестором від здійснення іноземних інвестицій в Україну, у тому числі від спільної інвестиційної діяльності без створення юридичної особи);

якщо як ініціатором, так і отримувачем за валютною операцією є інвестор (представництво іноземного інвестора на території України) за угодою про розподіл продукції або держава [ця норма стосується лише операцій, що здійснюються з метою розподілу коштів згідно з умовами угод про розподіл продукції між інвесторами за такими угодами та (або) між інвесторами та державою];

у випадках, передбачених законами України.

У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Як встановлено судами, Національним банком України Публічному акціонерному товариству "Державний експортно-імпортний банк України" видано генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій від 05.10.2011 № 2, яка надає право на здійснення валютних операцій, що зазначені у додатку до ліцензії, у тому числі валютні операції на валютному ринку України, які належать до фінансових послуг згідно зі статтею 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Водночас, колегія суддів погоджує висновок судів попередніх інстанцій, що наявність генеральної ліцензії на право здійснення операції з валютними цінностями не передбачає право банку використовувати іноземну валюту на території України як засіб платежу при наданні банківських та фінансових послуг, оскільки, як було зазначено, операції з використання іноземної валюти як засобу платежу на території України потребують одержання індивідуальної ліцензії НБУ відповідно до вимог статті 5 розділу ІІ Декрету № 15-93 (15-93) .

Разом з тим, використовуючи та території України іноземну валюту як засіб платежу у позивача була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України на вчинення такого роду операцій.

Також, згідно з пунктом 3.10 глави 3 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 (z0910-08) (далі - Положення) уповноважений банк зобов'язаний здійснити переказ коштів в іноземній валюті на всю суму зазначену в платіжному дорученні в іноземній валюті, якщо платник не зазначив, витрати на переказ коштів в іноземній валюті мають повністю або частково відшкодовуватись за рахунок бенефіціара.

Відповідно до пункту 2.1 Положення платник для здійснення операції з переказу коштів в іноземній валюті з рахунку подає до уповноваженого банку платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах за довільною формою, яке обов'язково має містити певні реквізити, зокрема "комісійні".

Згідно з абзацом 19 п. 2.1 Положення у реквізиті "комісійні" зазначається порядок сплати комісійних витрат уповноваженого банку й інших банків за переказ коштів в іноземній валюті за рахунок платника (ОUR) або бенефіціара (BEN), або платника та бенефіціара (SНА), надається право уповноваженого банку утримувати комісійну винагороду без платіжного доручення платника.

Як було зазначено, 19.08.2014 року за дорученням фізичної особи ОСОБА_3 за платіжним дорученням в іноземній валюті від 19.08.2014 № 1 з метою повернення грошових коштів на вимогу іноземного банку (які 25.04.2014 року були помилково зараховані на її поточний рахунок) з поточного рахунку було списано кошти в сумі 41 490 доларів США на рахунок "Транзитний рахунок за операціями з фізичними особами". У графі 71 "Комісійні витрати" наведеного платіжного доручення зазначено "BEN" сплата комісійної винагороди за відправлення переказу за рахунок бенефіціара. Цього ж операційного дня іноземна валюта в сумі 41 186,18 доларів США (переказ зменшено на суму винагороди) списано на рахунок "Інша кредиторська заборгованість за операціями клієнта в банку" для здійснення переказу та утримано комісійну винагороду 3,82 долара США за використання засобів телекомунікаційного зв'язку SWIFT та 300 доларів США за проведення розрахунку зі списання безготівкових коштів через рахунки НОСТРО - кошти перераховано на рахунок "Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів".

Тобто, в даному випадку, відбулось відшкодування витрат уповноваженого банку за рахунок бенефіціара, у тому числі зі сплатою комісійної винагороди.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджує висновки судів попередніх інстанцій, що оскільки стягнення позивачем комісійної винагороди за здійснення переказу в іноземній валюті є банківською операцією та відбувалось на території України, без отримання відповідної ліцензії, то відповідачем правильно встановлено допущене позивачем порушення пункту "г" частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

З урахуванням викладеного, зважаючи на обставини, встановлені судами попередніх інстанцій на підставі доказів, досліджених під час судового розгляду справи, виходячи із завдань адміністративного судочинства, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Правова оцінка встановлених обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій дана вірно, порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами не допущено.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута у порядку статей 235 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.