826/8393/15 Про визначення нечинними рішень та зобов'язання вчинити дії - 08.06.2017 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року у справі № 826/8393/15 за позовом ОСОБА_2 до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Державної служби України з надзвичайних ситуацій України, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю "Вишневеміськреконструкція", Київська обласна державна адміністрація, про визначення нечинними рішень та зобов'язання вчинити дії, -

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Державної служби України з надзвичайних ситуацій України, треті особи: ТОВ "Вишневеміськреконструкція", Київська обласна державна адміністрація, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

визнати протиправними дії відповідачів щодо включення об'єктів нерухомого майна, які належать позивачу та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, до фонду захисних споруд цивільного захисту;

визнати протиправними дії відповідачів щодо включення облікових даних про сховище № 159519 до державного реєстру захисних споруд цивільного захисту за адресою: АДРЕСА_1;

зобов'язати відповідачів виключити об'єкти нерухомого майна, які належать позивачу, за адресою: АДРЕСА_1, з фонду захисних споруд цивільного захисту;

зобов'язати відповідачів виключити облікові дані про сховище № 159519 з державного реєстру захисних споруд цивільного захисту за адресою: АДРЕСА_1.

Позов мотивований протиправністю віднесення відповідачами об'єкту нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, до фонду захисних споруд цивільного захисту.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі позивач, із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 є власником нежилих будівель за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежилих будівель від 19 листопада 2007 року.

За даними Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації за вказаною адресою знаходиться захисна споруда цивільного захисту сховище № 159519.

Відповідно до облікової картки сховища № 159519, датованої 30 грудня 1987 року, захисна споруда цивільного захисту - сховище № 159519, окремо розташоване, 1987 року побудови, ІІІ класу, на 450 осіб, збудоване за типовим проектом

А-ІІІ-450-78/80, обліковане за адресою: АДРЕСА_1, внесене до загальнодержавного реєстру захисних споруд цивільного захисту, перебуває на обліку з 30 грудня 1987 року. На момент первинного облікування належало ПМК-5 тресту "Київоблагробуд" Украгробуду Держагропрому УPCP і призначалось для укриття робітників, ІТР та службовців ПМК-5, ПМК-1 та Жулянського заводу залізно-бетонних виробів.

Згідно облікової картки сховища № 159519, датованої 02 квітня 2008 року, зазначена захисна споруда цивільного захисту обліковується за ТОВ "Завод ЗБВКіК "Блок".

Станом на 01 липня 2015 року захисна споруда цивільного захисту сховище № 159519 перебуває на обліку в загальнодержавному реєстрі захисних споруд цивільного захисту.

Вважаючи, що за вищевказаною адресою відсутнє сховище, яке внесене до державного реєстру захисних споруд цивільного захисту за № 159519, а відповідачі протиправно не виключають його з відповідних облікових даних, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірна захисна споруда внесена до державного реєстру захисних споруд цивільного захисту у 1987 році, а відповідні дії, які оскаржуються позивачем у даній справі, відповідачами не вчинялися. При цьому, зважаючи, що відповідної процедури щодо визнання сховища № 159519 непридатною захисною спорудою не проведено, визначені чинним законодавством підстави для виключення його та відповідних облікових даних із державного реєстру захисних споруд цивільного захисту у відповідачів відсутні.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Кодексу цивільного захисту України Цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про основи національної безпеки України" (964-15) , суб'єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу - у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.

Координацію діяльності органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту у межах своїх повноважень здійснюють:

1) Рада національної безпеки і оборони України;

2) Кабінет Міністрів України.

Для координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, пов'язаної з техногенно-екологічною безпекою, захистом населення і територій, запобіганням і реагуванням на надзвичайні ситуації:

1) Кабінетом Міністрів України утворюється Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

2) Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями утворюються регіональні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

3) районними державними адміністраціями, виконавчими органами міських рад, районними у містах та селищними радами утворюються місцеві комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

4) керівними органами підприємств, установ та організацій утворюються комісії з питань надзвичайних ситуацій.

Відповідно до пункту 16 частини другої статті 17 Кодексу цивільного захисту України центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту: формує та реалізує заходи державної політики щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення їх обліку.

За приписами пунктів 26, 28 частини першої та пунктів 27, 29 частини другої статті 19 Кодексу цивільного захисту України до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій у сфері цивільного захисту належить: організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту; організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду таких споруд. До повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить: організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту; організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду захисних споруд цивільного захисту.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого Указом Президента України від 16 січня 2013 року № 20/2013 (20/2013) (у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, надалі за текстом - Положення) Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра оборони України (далі - Міністр).

ДСНС України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності.

Пунктом 4 частини четвертої Положення визначено, що ДСНС України відповідно до покладених на неї завдань: організовує та здійснює заходи щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення їх обліку, здійснює контроль за станом захисних споруд цивільного захисту.

Відповідно до пункту 6 Положення ДСНС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення, а також міжрегіональні (повноваження яких поширюються на кілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (у разі їх створення).

З аналізу викладеного вбачається, що ведення обліку захисних споруд цивільного захисту, їх інвентаризація, контроль за їх станом, виключення їх з фонду таких споруд тощо віднесено до компетенції відповідачів.

Згідно з пунктом 2 Загальної частини Порядку використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 року № 253 (253-2009-п) (у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, надалі за текстом - Порядок № 253) захисні споруди цивільного захисту (цивільної оборони) (далі - захисні споруди) - інженерні споруди, призначені для укриття і тимчасового захисту людей, техніки та майна від небезпеки, що може виникнути або виникла внаслідок надзвичайних ситуацій у мирний час, а також від дії засобів ураження в особливий період. Захисні споруди поділяються на сховища та протирадіаційні укриття і є основним засобом колективного захисту населення.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 253 (253-2009-п) забезпечення утримання та збереження функціонального призначення захисних споруд здійснюють їх балансоутримувачі.

Утримання захисних споруд здійснюється відповідно до законодавства за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, які є балансоутримувачами захисних споруд (далі - підприємства), зокрема: захисних споруд, які перебувають на балансі центральних органів виконавчої влади, - за рахунок коштів державного бюджету; захисних споруд, які перебувають на балансі місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, - за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі відповідно до цільових програм; захисних споруд підприємств - за рахунок коштів підприємств, на балансі яких вони перебувають.

У разі використання однієї захисної споруди кількома підприємствами вони беруть участь в утриманні споруди відповідно до укладених між ними договорів.

Пунктом 4 Порядку № 253 (253-2009-п) визначено, що захисні споруди, за винятком тих, що повинні утримуватись у постійній готовності до використання за призначенням, можуть використовуватися підприємствами для господарських, культурних та побутових потреб (далі - потреби підприємства) за умови забезпечення можливості приведення їх у готовність до використання за призначенням у строк, що не перевищує 12 годин.

Згідно з пунктом 6 Порядку № 253 (253-2009-п) підприємство під час використання захисної споруди для власних потреб забезпечує: збереження захисних властивостей споруди як в цілому, так і окремих її елементів; герметизацію та гідроізоляцію всієї захисної споруди; збереження робочого стану інженерно-технічного та спеціального обладнання, засобів зв'язку та оповіщення; належне утримання захисної споруди відповідно до вимог інструкції щодо утримання захисних споруд цивільної оборони у мирний час, яка затверджується МНС.

Вимоги, які є обов'язковими для виконання при утриманні захисних споруд цивільної оборони (сховищ і протирадіаційних укриттів) у мирний час встановлює Інструкція щодо утримання захисних споруд цивільної оборони у мирний час, затверджена наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 09 жовтня 2006 року № 653 (z1180-06) (надалі за текстом - Інструкція № 653).

Згідно з частиною першою Інструкції № 653 (z1180-06) керівники підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності та господарювання, на балансі яких знаходяться захисні споруди, забезпечують їх належний технічний стан і готовність до укриття населення.

Для забезпечення утримання захисних споруд в організаціях і на об'єктах призначаються посадові особи, обов'язком яких є облік, організація утримання та забезпечення готовності цих захисних споруд до укриття людей при виникненні надзвичайних ситуацій. Для обслуговування захисних споруд у мирний час створюються формування з обслуговування захисних споруд.

Наявний фонд захисних споруд у мирний час використовується для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, визначеному чинним законодавством.

Списання непридатних до експлуатації захисних споруд здійснюється відповідно до Інструкції про порядок списання непридатних захисних споруд цивільної оборони, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 1999 року № 567 (567-99-п) .

Отже, захисні споруди можуть перебувати, крім іншого, у приватній власності або користуванні, перебувати на балансі підприємств, тощо. При цьому, допускається використання захисних споруд підприємствами для господарських, культурних та побутових потреб. У свою чергу, на підприємства, які використовують такі захисні споруди, покладено певні обов'язки щодо збереження їх захисних властивостей та належного утримання.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, вказував, що йому стало відомо, що за вищевказаною адресою обліковується сховище, внесене до державного реєстру захисних споруд цивільного захисту за № 159519, з листа ТОВ "Вишневеміськреконструкція" від 27 березня 2015 року № 27/03/2015.

Разом із цим, як установлено судами, спірна захисна споруда цивільного захисту - сховище № 159519 обліковане з 30 грудня 1987 року за адресою: АДРЕСА_1, та внесене до загальнодержавного реєстру захисних споруд цивільного захисту, а з 02 квітня 2008 року зазначена споруда обліковується за ТОВ "Завод ЗБВКіК "Блок"". Станом на 01 липня 2015 року захисна споруда цивільного захисту сховище № 159519 перебуває на обліку в загальнодержавному реєстрі захисних споруд цивільного захисту.

Відповідач не заперечує, що за вказаною адресою перебуває належне йому нерухоме майно, та не спростовує, що відповідно до договору купівлі-продажу нежилих будівель від 19 листопада 2007 року до нього перейшов на праві власності склад цивільної оборони, бетонний, загальною площею 378,7 кв. м., зазначений на плані літерою "Д".

Суд апеляційної інстанції вірно не взяв до уваги твердження позивача про те, що "склад цивільної оборони" не є захисною спорудою, оскільки приписами вищенаведених нормативно-правових актів не обмежено визначення об'єктів, які можуть бути захисними спорудами. Натомість, склад може бути складовою захисної споруди.

При цьому, як установлено судами, відповідно до листа Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 21 січня 2013 року № 07-17/374 зазначена вище захисна споруда цивільної оборони зруйнована, а обладнання демонтовано. Захисна споруда знаходилась у власності підприємця ОСОБА_2

Крім того, як установив суд апеляційної інстанції, в матеріалах справи наявна копія постанови про закриття провадження щодо підозрюваного від 14 вересня 2015 року, згідно з якою кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014110200000307 від 08 лютого 2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364-1 Кримінального кодексу України, закрито щодо підозрюваного ОСОБА_3 на підставі пункту 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України. Кримінальне провадження № 12014110200000307 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364-1 Кримінального кодексу України, направлено начальнику СУ ГУ МВС України в Київській області для організації досудового розслідування щодо відповідного кримінального правопорушення.

З описової частини вказаної постанови вбачається, що згідно акту перевірки від 02 жовтня 2009 року, проведеної підрозділом ГУ ДСНС України у Київській області, захисна споруда не придатна до використання за призначенням та потребує ремонту.

Відповідно до акту комплексної перевірки захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) від 19 січня 2012 року, проведеної Києво-Святошинськийм РВ ГУ МВС Держтехногенбезпеки в Київській області, сховище № 159519 не готове до прийняття осіб, що укриваються.

За змістом акту комплексної перевірки (спеціального огляду) захисної споруди цивільної оборони від 14 листопада 2013 року, проведеної комісією ГУ ДСНС України у Київській області, сховище № 159519 відсутнє.

Наведені вище фактичні обставини, встановлені як під час розгляду цієї адміністративної справи, так і під час проведення досудового розслідування кримінального правопорушення № 12014110200000307, свідчать, що спірна захисна споруда цивільного захисту - сховище № 159519, розміщене за адресою: АДРЕСА_1, яке перебуває у власності ОСОБА_2, внесене до загальнодержавного реєстру захисних споруд цивільного захисту з 30 грудня 1987 року.

Проте, за результатами проведених перевірок встановлено її відсутність. Водночас, списання як непридатної до експлуатації захисної споруди відповідно до Інструкції про порядок списання непридатних захисних споруд цивільної оборони, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 1999 року № 567 (567-99-п) , не здійснено.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване в інших законах, передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

Підставами для визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов'язковою умовою визнання протиправними рішення є наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі та якщо таке порушення відбулось у сфері публічно-правових відносин.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Враховуючи, що вищевказана захисна споруда внесена до державного реєстру захисних споруд цивільного захисту у 1987 році, відповідні дії, які оскаржуються позивачем у цій справі, відповідачами не вчинялися. Відповідачі не визнавали об'єкт, розміщений за адресою: АДРЕСА_1, як захисну споруду цивільного захисту - сховище № 159519, та не включали його облікові дані до державного реєстру, крім того не передавали у власність чи на баланс ОСОБА_2, а тому суди дійшли вірного висновку про відсутність підстав для визнання оскаржуваних дій відповідачів протиправними та задоволення відповідної частини позовних вимог.

Щодо іншої частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок списання непридатних захисних споруд цивільної оборони, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 1999 № 567 (567-99-п) (надалі за текстом - Інструкція № 567) можуть бути списані захисні споруди, які:

стали не придатними для експлуатації, оскільки втратили властивості захисних і несучих будівельних конструкцій внаслідок фізичного зношення, аварій та стихійного лиха;

у зв'язку з будівництвом, розширенням, реконструкцією, технічним переоснащенням підприємств або їх окремих будівель і споруд стали не придатними для експлуатації і відновити їх технічно неможливо чи економічно недоцільно, а також які неможливо використати для захисту населення і передати в установленому законодавством порядку іншим підприємствам.

За змістом пункту 3 Інструкції № 567 (567-99-п) висновки щодо стану захисної споруди і доцільності проведення відновних робіт видаються представником проектної організації на підставі результатів її безпосереднього огляду, технічних випробувань елементів будівельних конструкцій неруйнівними методами контролю та інженерних розрахунків.

Визначення міцнісних характеристик основних захисних і несучих будівельних конструкцій проводить проектна організація, яка розробляла проектно-кошторисну документацію захисної споруди, що списується, або підприємство, яке має ліцензію на проведення таких робіт.

Пунктом 5 Інструкції № 567 (567-99-п) визначено, що для визначення стану захисної споруди і оформлення документації, пов'язаної із списанням цієї споруди, відновлення якої економічно недоцільне, за наказом начальника цивільної оборони утворюється комісія.

Таким чином, списання непридатних до експлуатації захисних споруд можливе за умови наявності відповідного висновку, на підставі наказу спеціально створеної комісії. Інших можливостей для виключення облікових даних з державного реєстру захисних споруд цивільного захисту чинним законодавством не передбачено.

Натомість, як вже зазначено, відповідної процедури щодо визнання сховища № 159519 з державного реєстру захисних споруд цивільного захисту за адресою: АДРЕСА_1, як непридатної захисної споруди, не проведено, а тому підстави, передбачені Інструкцією № 567 (567-99-п) для визнання вказаного сховища непридатною захисною спорудою, у відповідачів відсутні, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідачів виключити вказаний об'єкт і відповідні облікові дані про сховище № 159519 з державного реєстру захисних споруд цивільного захисту.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Разом із цим, колегія суддів, надаючи оцінку доводам позивача про неможливість застосування до нього норм Інструкції № 653 (z1180-06) та Інструкції № 567 (567-99-п) , погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає за необхідне зазначити, що у ситуації, що склалася у спірних правовідносинах, нормативно-правовий акт, який би регулював відносини щодо утримання захисних споруд фізичною особою чи фізичною особою - підприємцем, відсутній.

Відповідно до частини сьомої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

У спірних правовідносинах судами правомірно застосовано аналогію закону, а саме приписи Інструкції № 653 (z1180-06) та Інструкції № 567 (567-99-п) .

За таких обставин, правова оцінка встановлених обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій надана вірно, порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень не допущено, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року у справі № 826/8393/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.