Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 у своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки, ОСОБА_3, і неповнолітньої доньки, ОСОБА_4, до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання права користування жилим приміщенням; за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_5 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 липня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 4 грудня 2007 року,

У травні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки - ОСОБА_3, 1994 року народження, і неповнолітньої доньки - ОСОБА_4, 1992 року народження, до ОСОБА_2. та ОСОБА_5 про визнання права користування жилим приміщенням.

Позивач зазначав, що в 2003 році він разом зі своїми доньками вселився до квартири АДРЕСА_1, в якій раніше мешкав та з якої виїхав і виписався в 1990 році.

Посилаючись на те, що він та його доньки вселився до квартири за згодою відповідачів, на правах членів сім'ї, доньки почали навчатись у Вишнівській загальноосвітній школі, та стали на облік у медичних закладах, проводять у спірній квартирі ремонт, періодично оплачують комунальні послуги, а тому набули права користування жилим приміщенням; позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Не погодившись із пред'явленим позовом, у червні 2007 року ОСОБА_2. і ОСОБА_5 подали зустрічний позов про виселення ОСОБА_1 та його дітей як тимчасових мешканців, які без їхньої згоди вселились до спірної квартири, не несуть матеріальні витрати по оплаті квартирної плати та комунальних послуг, мають інше житло.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 липня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 4 грудня 2007 року, позов ОСОБА_1 у своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки, ОСОБА_3, і неповнолітньої доньки, ОСОБА_4, задоволено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 і ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2., ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просять постановлені у справі рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким їхні позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд виходив із того, що ОСОБА_1 і його діти вселились до спірної квартири за згодою ОСОБА_2. та ОСОБА_5 на правах членів сім'ї, в який тривалий час мешкають, а тому не можуть вважатися тимчасовими мешканцями.

Проте погодитись із таким висновком не можна з огляду на таке.

Судом установлено, що трихкімнатна квартира АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_2. на сім'ю у складі 4 осіб (неї, чоловіка - ОСОБА_6, синів: ОСОБА_1 та ОСОБА_5), що були зазначені в ордері, виданому на підставі рішення Києво-Святошинської районої ради від 2 серпня 1976 року.

ОСОБА_1 мешкав у спірній квартирі до липня 1990 року, після чого виписався та виїхав до села Оленівка Фастівського району Київської області, де мешкав з дружиною та доньками.

У серпні 2003 року ОСОБА_1 з дітьми вселився до спірної квартири, в проживав і на час розгляду справи.

Згідно зі ст. 65 ЖК України особи, що вселились у жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування цим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем і членами його сім’ї, які з ним проживають, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Заперечуючи проти задоволення позову про визнання права користування жилим приміщенням, ОСОБА_2. пояснювала, що ОСОБА_1 має власний будинок АДРЕСА_2, в якому постійно проживає із сім'єю; вона дала згоду на тимчасове проживання в спірній квартирі тільки своїх онуків (дітей ОСОБА_1) на період їх навчання у Вишнівській середній школі, а ОСОБА_1 вселився до цієї квартири самовільно, коли дізнався про її намір приватизувати квартиру.

Проте суд під час розгляду справи не врахував положень ст. 64 ЖК України та роз'яснень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) , у порушення вимог ст. ст. 10, 212, 213 ЦПК України, всебічно та повно не з?ясував обставин справи, пояснень ОСОБА_2. належним чином не перевірив і безпідставно відхилив її клопотання про дослідження матеріалів цивільної справи за аналогічним позовом, який розглядався судом у 2006 році та був залишений без розгляду; не встановив: чи був дотриманий установлений порядок вселення ОСОБА_1 і його дітей у спірну квартиру за наявності на це згоди всіх членів сім'ї наймача, причини відсутності їх реєстрації в спірному приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем проживання осіб, які вселились, і чи є в них інше місце проживання та чи зберігають вони за собою право користування іншим жилим приміщенням, чи несуть матеріальні витрати на утримання спірної квартири.

Ухвалене у справі рішення не відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України.

Апеляційний суд, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України, також належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги в цій частині, незважаючи на те, що ці доводи заслуговують на увагу.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд із підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 липня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 4 грудня 2007 року скасувати.

Справу передати на розгляд до того ж суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.