Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Кузнецовського центру електрозв’язку № З Рівненської філії відкритого акціонерного товариства "Укртелеком", треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 6 вересня 2007 року,

10 листопада 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кузнецовського центру електрозв'язку № 3 Рівненської філії ВАТ "Укртелеком (далі – Кузнецовський ЦЕЗ № 3 РФ ВАТ "Укртелеком") про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначав, що він з 1981 року працював у Володимирецькому центру електрозв’язку № 9 Рівненської філії відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" (далі –Володимирецький ЦЕЗ № 9 РФ ВАТ "Укртелеком") на різних посадах, з 1996 року – на посаді начальника лінійно-технічної дільниці № 2.

26 жовтня 2006 року наказом начальника Кузнецовського ЦЕЗ № 3 РФ ВАТ "Укртелеком" його було звільнено із зазначеної посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Посилаючись на те, що свої трудові обов?язки він виконував сумлінно, звільнення сталося внаслідок упередженого ставлення до нього начальника Володимирецького ЦЕЗ № 9 ОСОБА_2., позивач просив задовольнити позов.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 червня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 6 вересня 2007 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просить рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 6 вересня 2007 року скасувати й ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач правомірно звільнив ОСОБА_1 на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки позивач, на якого наказом № 362 від 16 серпня 2007 року було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани за порушення обліку товаро-матеріальних цінностей, 22 серпня 2006 року перебував на робочому місті в робочий час у стані алкогольного сп'яніння, за що 9 жовтня 2006 року був притягнутий адміністративною комісією при виконкомі Володимирецької селищної ради до адміністративної відповідальності за ст. 179 КпАП України.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з його висновком та додатково обгрунтував його тим, що позивач, перебуваючи 22 вересня 2006 року в стані алкогольного сп'яніння, відмовився виконати розпорядження свого керівництва щодо формування аварійно-відновлювальної бригади на 23 вересня 2006 року.

Проте погодитись із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна, оскільки вони дійшли їх із порушенням норм матеріального й процесуального права.

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 18, 22 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом. При цьому суди не вправі визнавати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. При розгляді таких спорів судам необхідно з’ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. З ст. 40 КЗпП України; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених статтями 1471, 148, 149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Як убачається з копії наказу начальника Кузнецовського ЦЕЗ № 3 РФ ВАТ "Укртелеком" № 152/к від 26 жовтня 2006 року, ОСОБА_1 звільнено "за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення".

Під час вирішення спору суди зазначених обставин і наведених вимог закону та роз?яснень Пленуму Верховного Суду України не врахували, визнали звільнення ОСОБА_1 правильним, виходячи з обставин, посилання на які відсутні в наказі про звільнення позивача.

Крім того, прийнявши до розгляду позов ОСОБА_1 до Кузнецовського ЦЕЗ № 3 РФ ВАТ "Укртелеком", суд фактично до участі у справі допустив представника ВАТ "Укртелеком", не встановивши при цьому, чи є Кузнецовський ЦЕЗ № 3 РФ ВАТ "Укртелеком" юридичною особою, та хто є належним відповідачем у справі.

З огляду на викладене рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 червня 2007 року та ухвала апеляційного суду Рівненської області від 6 вересня 2007 року підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 11 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 6 вересня 2007 року скасувати.

Справу передати на розгляд до того ж суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.