ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 жовтня 2017 року м. Київ К/800/7554/17
|
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А., Приходько І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.11.2015
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.02.2017
у справі № 805/4220/15-а
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Інкор і Ко" (далі - позивач, ТОВ "НВО "Інкор і Ко")
до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - відповідач, Маріупольська ОДПІ)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИЛА:
ТОВ "НВО "Інкор і Ко" звернулось до суду з адміністративним позовом до Маріупольської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.08.2015 № 0001021501, № 0001011501 та № 0001001501.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09.11.2015, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.02.2017, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
В порядку ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом апеляційної інстанції замінено первинного відповідача правонаступником у зв'язку із реорганізацією Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління ДФС у Донецькій області на Маріупольську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Донецькій області.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійснення господарських операцій з ТОВ "Дніпропетровська трубна компанія" за період з 01.12.2012 по 31.01.2013 та з ТОВ "Українська нафто-газова компанія" з 01.03.2013 по 30.04.2013, результати якої оформлено актом від 10.07.2015 № 10/05-63-22-03/31297266, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 2 ст. 3, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17)
), в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 362 298,00 гривень за березень 2013 року, завищено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість на суму 480 950,00 гривень, а також завищено від'ємне значення з податку на додану вартість за квітень 2013 року на суму 820 634,00 гривні.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.08.2015: № 0001011501, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 820 634,00 гривні; № 0001001501, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 480 950,00 гривень та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 240 475,00 гривень; № 0001021501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 362 298,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 181 149,00 гривень.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.
За змістом п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV (996-14)
) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.
Статтею 3 Закону № 996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Відповідно до ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
В ході розгляду справи судами встановлено, що у перевіряємий період позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з: ТОВ "Дніпропетровська трубна компанія" (продавець) за договором купівлі-продажу від 29.10.2012 № 053-12/1039 (труби сталеві безшовні для парових котлів та трубопроводів ТУ 14-3р-55-2001); ТОВ "Українська нафто-газова компанія" (постачальник) за договором на постачання природного газу від 24.12.2012 № П/13-284/10.
На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених вказаними правочинами, та фактичного отримання придбаної продукції, позивачем долучено до матеріалів справи копії податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень, журналу реєстрації довіреностей, подорожнього листа, актів прийому-передачі природного газу.
Водночас, судами встановлено, що придбані позивачем труби в подальшому були передані позивачем підрядній організації ТОВ "НВП "ЕСМ" на підставі акту передачі від 27.05.2015 на виконання договору підряду від 03.12.2014 № 1542, згідно з яким підрядник виконує капітальний ремонт парового котла.
При цьому, встановлено, що придбання газу здійснювалось позивачем для власних потреб, що узгоджується з видами господарської діяльності останнього, зокрема, виробництво хімічних речовин, постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, що підтверджується довідкою ЄДРПОУ.
Разом з тим, судами встановлено, що на момент складання податкових накладних зазначені контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні за вказаними операціями.
Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилань відповідача на акти перевірки та акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача, які слугували однією з підстав для висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, у зв'язку з тим, що порушення контрагентом податкового законодавства не може впливати на правомірність формування ТОВ "НВО "Інкор і Ко" податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність спірних господарських операцій, а тому обґрунтовано визнано підставність та правомірність формування позивачем податкового кредиту, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.
З аналізу наведених норм та встановлених обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу та правомірно задовольнили позовні вимоги ТОВ "НВО "Інкор і Ко".
Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.
Керуючись статтями 222- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.11.2015 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.02.2017 у справі № 805/4220/15-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:
Судді:
|
І.О. Бухтіярова
О.А. Веденяпін
І.В. Приходько
|