Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., перевіривши касаційну скаргу Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на постанову Богунського районного суду м. Житомира від 14 березня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання поновити виплату пенсії,

ОСОБА _1 звернулася до суду з позовом до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - УПФУ), в якому просила суд визнати протиправними дії та зобов'язати відповідача поновити їй виплату раніше призначеної пенсії з 1 квітня 2016 року.

В обґрунтування своїх вимог вказує, що має право на одержання пенсії за віком, на підставі Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (далі - Закон № 1058-ІV (1058-15) ), з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (v025p710-09) (далі - Рішення № 25-рп/2009) щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV, проте відповідач у поновленні виплати такої відмовив.

Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 14 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2017 року, позов задоволено. Визнано дії УПФУ протиправним, зобов'язано відповідача поновити виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 з 1 квітня 2016року.

Відповідач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.

За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Судами встановлено, що позивач громадянка України, починаючи з 1990 року отримувала пенсію за віком, відповідно до норм Закону № 1058-ІV (1058-15) , у 1996 році виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю.

1 квітня 2016 року ОСОБА_1 через свого представника, що діяв на підставі довіреності, звернулась до УПФУ з заявою про поновлення виплати спірної пенсії, проте відповідач у її задоволенні відмовив з посиланням на відсутність у позивача такого права.

Так, статтею 92 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII (1788-12) , в редакції періоду спірних правовідносин) передбачено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон.

З 1 квітня 2004 року набув чинності Закон № 1058-IV (1058-15) , відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 якого, виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно статті 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (v025p710-09) положення пункт 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009 (v025p710-09) , оспорюваними нормами Закону № 1058-IV (1058-15) держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У відповідності до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону № 1058-IV (1058-15) з урахуванням рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009 (v025p710-09) , тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону № 3477-IV.

Тобто, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 (v025p710-09) щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу УПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог та зобов'язання поновити виплату раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії є правильними.

Такі висновки судів узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального або порушили норми процесуального права.

Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання поновити виплату пенсії, за касаційною скаргою Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на постанову Богунського районного суду м. Житомира від 14 березня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2017 року, відмовити.

Матеріали касаційної скарги повернути скаржнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.