Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва про розкриття банком інформації, що містить банківську таємницю,

У березні 2008 року ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва звернулася із зазначеною заявою, посилаючись на те, що 29 березня 2000 року зареєстровано як юридична особа ПП ВКФ "Андаліт". 31 березня 2000 року підприємство взято на облік як платник податків у ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва. Відповідно до плану – графіку проведення документальних перевірок суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженого першим заступником голови ДПА, фінансова господарська діяльність ПП ВКФ "Андаліт" підлягає перевірці за період з 1 квітня 2006 року по 30 вересня 2007 року у четвертому кварталі 2007 року. 11 грудня 2007 року заявником здійснено вихід за юридичною адресою ПП ВКФ "Андаліт" та встановлено, що за юридичною адресою підприємство відсутнє. Ураховуючи викладене, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва просила задовольнити заяву та зобов’язати Миколаївську філію акціонерного банку "Брокбізнесбанк" розкрити банківську таємницю та надати інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках ПП ВКФ "Андаліт" за період з 1 квітня 2006 року по 30 вересня 2007 року з наданням відомостей про дати проведення операцій, суми та призначення платежів, найменування та номери рахунків контрагентів для встановлення фактичного валового доходу підприємства.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2008 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду м. Миколаєва від 17 червня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вимоги про розкриття банківської таємниці пред’являються у період проведення планової виїзної перевірки та в строки, встановлені законом. Оскільки заявник звернувся до суду із заявою про розкриття банківської таємниці через три місяці після проведення планової перевірки, то підстави для задоволення заяви відсутні.

Однак, з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською темницею.

Згідно з пунктами 1-3 частини другої статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківською таємницею, зокрема, є: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта; здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів.

Статтею 62 цього ж Закону визначений порядок розкриття банківської таємниці, відповідно до частини першої якої інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема: на письмову вимогу суду або за рішенням суду (пункт 2 частина перша статті 62 Закону).

З аналізу зазначеної правової норми виходить, що на вимогу відповідних уповноважених державних органів банк вправі надати інформацію, яка містить банківську таємницю, у межах і обсягах, визначених цим та іншими законами, тобто банки надають обмежену законом інформацію.

Зазначені обмеження, у тому числі викладені в частині четвертій статті 62 Закону, не стосуються випадків надання банком інформації, яка є банківською таємницею, за дозволом клієнта чи за рішенням (вимогою) суду.

Суду слід було з’ясувати чи такий висновок узгоджується з пунктом 3.5 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 року № 267 (z0935-06) та главою 12 ЦПК України (1618-15) , що регулює порядок розгляду судом справ про розкриття банківської таємниці ( пункт 5 частини 1 статті 288, пункт 4 частини 1 статті 290 ЦПК України).

Установлено, що ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва звернулася із заявою про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, в якій відповідно до пп. 2-5 статті 288 ЦПК України зазначила особу, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, – ПП ВКФ "Андаліт"; найменування й місцезнаходження банку, що обслуговує цю юридичну особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; обґрунтувала необхідність та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, а також зазначила обсяги (межі розкриття) інформації, що містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.

Підставами необхідності розкриття банківської таємниці, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, зазначило встановлення фактичних валових доходів підприємства та правильність відображення в податковій звітності відомостей, а також встановлення чи не ухиляється підприємство від сплати податків.

Суд у порушення вимог статті 290 ЦПК України на зміст заяви ДПІ, мету й обставини її звернення до суду та на відповідні положення закону й інші нормативні акти уваги не звернув і дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про надання інформації, що містить банківську таємницю.

Апеляційний суд на недоліки рішення суду першої інстанції уваги не звернув і помилково залишив його без змін.

Оскільки порушення норм матеріального права та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, ухвалені у справі судові рішення не можуть залишатися у силі і підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Миколаєва від 17 червня 2008 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.