6-11551св09 Про визнання недійсними: рішення міської ради про приватизацію нежилого приміщення, свідоцтва про право власності, договорів купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння - 22.07.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, яка діє від свого імені та на підставі доручення в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24

до ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради міста Миколаєва, виконкому Миколаївської міської ради, Миколаївської міської ради про визнання недійсними: рішення, свідоцтва про право власності, договорів купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння за касаційною скаргою ОСОБА_1, яка діє від свого імені та на підставі доручення від імені зазначених вище позивачів,

на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 3 листопада 2008 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2009 року,

У листопаді 2006 року ОСОБА_1 в своїх інтересах та на підставі доручення від імені зазначених вище мешканців будинку АДРЕСА_1 звернулась до суду з указаним позовом, в якому посилалась на те, що рішенням Миколаївської міської ради № 39/15 від 23 січня 2002 року (з наступними змінами) до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, що підлягають приватизації шляхом викупу, включено нежиле приміщення підвалу по АДРЕСА_1, частина якого була викуплена в порядку приватизації ОСОБА_26 та в подальшому неодноразово перепродана. При цьому позивачка зазначала й про те, що реконструкція підвальних приміщень, що проведена їх новими власниками, призвела до деформації фундаменту та загрожує руйнацією будинку.

Посилаючись на вказані обставини та вважаючи, що вказане рішення районної ради та отримані в порядку приватизації свідоцтва про право власності на спірні приміщення й послідуючі договори купівлі-продажу цих приміщень порушують вимоги ст. ст. 1, 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", оскільки є допоміжними приміщеннями, приватизовані та відчужені без згоди співвласників будинку по АДРЕСА_1, у тому числі й тих, в інтересах яких пред'явлено позов, позивачка просила визнати їх недійсними.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 3 листопада 2008 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі j просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили із того, що спірні приміщення не відносяться до допоміжних, а є нежилими приміщеннями, що знаходились у комунальній власності територіальної громади м. Миколаєва та могли бути об'єктом цивільно-правових відносин.

Проте до таких висновків суди дійшли із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом установлено, що позивачка та інші позивачі, в інтересах яких на підставі доручень заявлено позов, приватизували квартири у будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення відповідно до ч. 2 ст. 10 указаного Закону стають об'єктами права спільної власності співвласників будинку одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.

У Рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 2 березня 2004 року (v004p710-04) (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п. 1.1).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірні жилі приміщення, які за проектом будинку призначалися для складських приміщень магазинів та котельні, не є допоміжними, оскільки тривалий час (котельня з 1982 року) не використовуються за призначенням та для забезпечення експлуатації наявних там комунікацій.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

У порушення зазначених норм процесуального права суд належним чином не перевірив доводів позивачів про те, що спірне приміщення - частина підвалу загальною площею 266,2 кв.м, що складає 750/10000 ідеальних часток будинку, є допоміжним приміщенням будинку. На підтвердження цього суду надані експлікація плану нежилих приміщень першого поверху та підвалу будинку, довідка ЖЕП "Соборне" від 27 вересня 2007 року, висновок судової будівельно-технічної експертизи від 22 січня 2008 року, акт КЖЕП "Центральний -1" від 5 лютого 2008 року, з яких убачається, що спірні приміщення підвалу запроектовані для використання під котельну та склади магазинів першого поверху будинку, в них розміщені комунікаційні вузли, труби центрального опалення, водопроводу та каналізації, доступ до яких став обмежений.

Оскільки допоміжні та нежилі приміщення являють собою різні частини багатоквартирного будинку, які відрізняються між собою своїм призначенням, суду слід було з'ясувати з'ясувати не лише характеристику спірного приміщення по наданим міською радою документам, але й виходити з того, чи є це приміщення допоміжним, в якому чи в частині якого може знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно чи якась з його частин для обслуговування будинку.

Від вирішення цього залежить те, чи є спірне приміщення спільною частковою власністю власників приватизованих квартир, оскільки відповідно до цивільного законодавства України розпорядження майном при спільній частковій власності проводиться за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом.

За таких обставин ухвалені судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України (1618-15) є підставою для скасування ухвалених судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 3 листопада 2008 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 23 лютого 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.