Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Державного казначейства України про зобов'язання повернути незаконно вилучене майно та документи, відшкодування неотриманої заробітної плати за касаційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 квітня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 лютого 2008 року,

У листопаді 2006 року ОСОБА_1., звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що незаконними діями працівників Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - ГУ МВС України в Київській області), які порушили відносно нього кримінальну справу і яка в подальшому була закрита у зв'язку з недоведеністю у вчиненні злочину, йому завдана шкода, оскільки вилучені в нього під час проведення досудового слідства документи та речі повернуті не були. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з Державного казначейства України вартість вилучених у нього речей у розмірі 190 млн. грн. і вартість документів у розмірі 344 043 грн.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив зобов'язати ГУ МВС України в Київській області повернути йому в натурі незаконно вилучене в нього під час проведення досудового слідства майно та документи, а також відшкодувати йому неотриману внаслідок незаконних дій працівників ГУ МВС України в Київській області заробітну плату на посаді сімейного лікаря в громадській дитячій благодійній організації координаційний центр "Родина" за період з 15 квітня 2002 року до 31 липня 2002 року та з 20 жовтня 2006 року до дня ухвалення рішення з розрахунку 1 340 доларів США, або 6 767 грн. за місяць і неотриману заробітну плату на посаді голови Спілки багатодітних Київщини за вказаний період із розрахунку 670 доларів США, або 3 383 грн. 50 коп. за місяць.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 квітня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20 лютого 2008 року, позов задоволено частково. Зобов'язано ГУ МВС України в Київській області протягом десяти днів з моменту набрання рішенням суду законної сили передати ОСОБА_1. наступні документи на ім'я останнього: військовий квиток, диплом лікаря, диплом бухгалтера, свідоцтво про підвищення кваліфікації лікаря, свідоцтво лікаря терапевта першої категорії, закордонний паспорт, свідоцтво про закінчення курсів іноземних мов, посвідчення водія категорій "А" і "В", а також вилучене в нього в якості речових доказів у кримінальній справі майно: три сервізи чайні, магнітофон "Панасонік", магнітофон "Соні", два дивани, п'ять килимів, магнітофон "Шарп", меблеву стінку, газову плиту, холодильник, вісімнадцять шампурів та автомобільний багажник. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У обґрунтування касаційної скарги ГУ МВС України в Київській області посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень у частині задоволення позовних вимог і передачу справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 1176 ЦК України, п. 2 ст. 3 Закону України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі - Закон) у разі незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, майно, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт.

Пунктом 14 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 березня 1996 року за № 106/1131 (z0106-96) , визначено, що відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону майно, зазначене в п. 2 ст. 3 Закону ( конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення. У випадках, коли майно було знищене, втрачене або пошкоджене під час знаходження у розпорядженні органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури чи суду, з вимогою про відшкодування вартості майна громадянин має право звернутись до цих органів, а якщо неможливість повернення майна в натурі виникла після передачі його фінансовому органу, вимоги пред'являються до цього органу.

Як убачається з матеріалів справи, постановою слідчого слідчої частини СУ ГУ МВС України в Київській області від 29 травня 2006 року кримінальну справу № 08-6086 відносно ОСОБА_1. за ст. 86-1 КК України було закрито у зв'язку недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Цією ж постановою знято накладений арешт на особисте майно ОСОБА_1. (т. 3 а.с.14-15).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Виходячи з цих положень процесуального закону суд обґрунтовано поклав у основу рішення обставини про те, що органом слідства в ОСОБА_1. були вилучені документи: військовий квиток, диплом лікаря, диплом бухгалтера, свідоцтво про підвищення кваліфікації лікаря, свідоцтво лікаря терапевта першої категорії, закордонний паспорт, свідоцтво про закінчення курсів іноземних мов, посвідчення водія категорій "А" і "В", які останньому повернуто не було, встановлені постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 березня 2006 року, що вступила в законну силу, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1. до начальника СУ ГУ МВС України в Київській області про визнання протиправними дій та зобо'язання вчинити певні дії (т. 1 а.с. 7-11).

Проте в указаній постанові суду відсутні посилання на те, що в ОСОБА_1. вилучались за місцем проживання телевізор, два холодильники, газова плита, меблева стінка, магнітофон "Шарп", п'ять килимів, два дивани, магнітофон "Панасонік", чайні сервізи, магнітофон "Соні".

Мова в згаданій постанові йшла про арешт цього майна за адресою: АДРЕСА_1, а не про його вилучення.

Те, що перелічене майно було арештоване, убачається також із протоколу накладення арешту на вказане майно від 16 липня 1999 року. При цьому це майно за зазначеним протоколом залишено на зберігання ОСОБА_2. Підтверджується це й довідкою в кримінальній справі № 08-6086 (т. 1 а.с. 156).

Отже, висновок суду, що вказане майно вилучалось слідчими органами та не було повернуто позивачу, не узгоджується з матеріалами справи.

Суд, зобов'язуючи ГУ МВС України в Київській області повернути арештоване майно позивачу, цим обставинам ніякої правової оцінки не дав, як і не обговорив питання залучення до участі в справі ОСОБА_2.

Щодо іншого майна: 18 шампурів і автомобільного багажника, то відповідно до протоколу обшуку від 16 квітня 1999 року воно в позивача дійсно вилучалось, що не заперечується й відповідачем. Посилання ж відповідача на те, що ці речі були передані на зберігання Васильківському МВ ГУ МВС України в Київській області, яке і повинно їх повертати, не заслуговує на увагу з огляду на те, що слідство з порушеної кримінальної справи в подальшому проводилось ГУ МВС України в Київській області, яке приймало рішення про закриття кримінальної справи проти ОСОБА_1., як і положень ст. 79 КПК України про те, що при передачі справи від одного органу дізнання чи досудового слідства до іншого, направленні справи прокуророві чи до суду, а так само при передачі справи з одного суду до іншого речові докази передаються разом зі справою.

Водночас, вирішуючи питання про повернення майна та документів, суд не з'ясував, чи були вони в наявності на час ухвалення рішення.

Як убачається із заперечень ОСОБА_1. на касаційну скаргу, Шевченківським районним судом м. Києва вирішується питання про зміну способу і порядку виконання оскаржуваного рішення.

Крім того, уточнюючи позовні вимоги, ОСОБА_1. порушував питання про повернення двох холодильників.

З наведеного протоколу накладення арешту на майно від 16 липня 1999 року вбачається, що за цим протоколом описувалось два холодильники. Суд зобов'язав повернути позивачу один холодильник, долю іншого - ніяким чином не вирішив.

Апеляційний суд, залишаючи рішення районного суду в частині задоволення позовних вимог без змін, на вказані суттєві обставини теж уваги не звернув.

За таких обставин ухвалені судові рішення в частині задоволених позовних вимог не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Судові рішення в решті вирішеного позову не оскаржуються.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 квітня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 лютого 2008 року в частині задоволеного позову скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.