Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2009 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 28 квітня 2009 року,

У жовтні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди. Позивачка зазначала, що 14 грудня 2007 року на вул. О.Теліги в м. Києві ОСОБА_2, керуючи автомобілем "Опель Кадет", здійснив наїзд на її сина, ОСОБА_3, як на пішохода, заподіявши цим йому тяжкі тілесні ушкодження, що призвело до смерті потерпілого. Посилаючись на те, що власник джерела підвищеної небезпеки несе відповідальність за заподіяну шкоду незалежно від вини, позивачка просила стягнути з відповідача 1 339 грн. понесених нею витрат на поховання сина, 1 155 грн. витрат на ритуальні послуги, 1 200 грн. витрат на поминальний обід, 706 грн. вартості кремації, 778 грн. витрат на проведення судово-медичної експертизи, 17 546 грн. витрат на виготовлення та встановлення надмогильного пам'ятника, а також 150 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2009 року у позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 квітня 2009 року зазначене рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасовано й у цій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто з відповідача на користь позивачки 8 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові в частині відшкодування матеріальної шкоди суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої загинув син позивачки ОСОБА_3, сталася саме з його вини через порушення ним як учасником дорожнього руху п. 4.7 та п. 4.14 Правил дорожнього руху, а в діях ОСОБА_2 відсутня вина.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 5 ст. 1187 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Тобто, зазначеною нормою закону встановлено відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, яка стала наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини в цьому його володільця. На володільця не може бути покладено обов'язок по відшкодуванню такої шкоди, лише якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Судом встановлено, що 14 грудня 2007 року на вул. О.Теліги в м. Києві ОСОБА_2, керуючи автомобілем "Опель Кадет", скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3, сина позивачки, який на порушення Правил дорожнього руху переходив проїжджу частину в забороненому для цього місці. В результаті отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_3 помер.

Суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув та не взяв до уваги, що сама по собі відсутність вини водія транспортного засобу у наїзді на пішохода не є підставою для відмови у стягненні з нього завданої в результаті наїзду матеріальної шкоди, якщо не буде встановлено, що така сталася в результаті умислу потерпілого, а такого умислу в діях потерпілого суд не встановив.

Також суду слід було з'ясувати чи немає в даному випадку в діях пішохода грубої необережності, що відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України є підставою для зменшення розміру відшкодування.

Ухвалюючи рішення про скасування рішення суду першої інстанції у частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди та ухвалюючи у цій частині нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для цього, оскільки відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 1167 та ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується батькам незалежно від вини її заподіювача.

Разом з тим, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди апеляційним судом не враховано всієї глибини та обсягу страждань, яких зазнала позивачка.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначене порушення було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2009 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 28 квітня 2009 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.