Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого: Яреми А.Г.

Суддів: Жайворонок Т.Є., Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Перепічая В.С.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Миколаївобленерго" до ОСОБА_1 про розірвання договору про реструктуризацію та стягнення боргу за спожиту електроенергію,

У травні 2007 ВАТ "Миколаївобленерго" звернулося у суд із позовом до

ОСОБА_1 про розірвання договору про реструктуризацію та стягнення боргу за спожиту електроенергію.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 17 лютого 2005 року сторони уклали договір про реструктуризацію заборгованості, яка утворилась на 1 лютого 2005 року з умовою щомісячного рівномірного погашення та своєчасної оплати поточних платежів.

Оскільки умови договору відповідачем не виконувались і не сплачувались поточні платежі, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за період з 1 травня 2004 року по 1 червня 2007 року 1 051 грн. 64 коп. та розірвати укладений договір про реструктуризацію боргу.

Рішенням Заводського районного суду Миколаївської області від 4 жовтня

2007 року позов ВАТ "Миколаївобленерго" задоволено.

Ухвалено розірвати договір реструктуризації заборгованості за спожиту електричну енергію від 17 лютого 2005 року та стягнути з ОСОБА_1 на користь ВАТ "Миколаївобленерго" 1 051 грн. 64 коп. заборгованості за спожиту електричну енергію.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 29 січня 2008 року рішення Заводського районного суду Миколаївської області від 4 жовтня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У позові ВАТ "Миколаївобленерго" до ОСОБА_1 про розірвання договору про реструктуризацію та стягнення боргу за спожиту електроенергію відмовлено.

У касаційній скарзі ВАТ "Миколаївобленерго" просить скасувати рішення апеляційного суду Миколаївської області від 29 січня 2008 року і залишити в силі рішення Заводського районного суду Миколаївської області від 4 жовтня 2007 року, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Згідно із частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу. Надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до умов договору та вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватись належним чином.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України (435-15) (стаття 526 ЦК України).

Нормами статті 623 ЦК України передбачено відшкодування боржником кредиторові збитки, завдані порушенням зобов'язання.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову апеляційний суд виходив із того, що позивачем не надано переконливих доказів правильності нарахування боргу за спожиту електроенергію, а прилад обліку електричної енергії, яку споживає відповідач, знаходиться за межами її квартири на сходовій клітинці і відповідальність за його збереження відповідно до п. 11 Правил користування електричною енергією для населення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 року № 1357, несе власник будинку або організація, у віданні якої перебуває будинок.

Проте з такими доводами повністю погодитись не можна виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є споживачем електричної енергії та на неї відкрито абонентський рахунок № 018926.

У 2001 році було викрадено прилад обліку електричної енергії на квартиру відповідача і з того часу вона користується електроенргією без лічильника та розрахунок здійснюється відповідно до середньомісячного споживання з розрахунку 150 кВт на місяць (а.с. 8). Станом на 1 лютого 2005 року відповідач заборгувала позивачу за спожиту енергію 501 грн., у зв'язку з чим, між сторонами був укладений договір про реструктуризацію заборгованості та надана розстрочка по її сплаті на 60 місяців за умовами щомісячного рівномірного погашення та своєчасної сплати поточних платежів.

Посилаючись на недоведеність та ненадання переконливих доказів правильності нарахування боргу за спожиту електроенергію та підстав визначення середньомісячного електроспоживання, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою той факт, що відповідач не заперечувала проти того, що вона користується електроенергією та не відмовлялася від сплати боргу позивачу.

Відмовляючи в задоволенні позову з підстав недоведеності боргу в сумі 1051 грн. 64 коп., апеляційний суд не перевірив обґрунтованість нарахування боргу відповідно до п. 33 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 року № 1357, у разі користування електроенергією без приладу обліку. Також суд не перевірив доводи обох сторін стосовно періодичного відключення відповідача від електропостачання.

Оскільки ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд належним чином не перевірили доводи сторін щодо наявності і розміру заборгованості відповідача за спожиту електроенергію, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Миколаївобленерго" задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду Миколаївської області від 4 жовтня

2007 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 29 січня 2008 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.