826/27032/15 Про визнання протиправними та скасування рішень - 22.05.2017 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "АК ІНЖИНІРІНГ" (далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року відмовлено повністю у задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.10.2015 р. № 0006382202 на суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 1 966 329,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 98 164,50 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач також звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Письмових заперечень на касаційні скарги на адресу суду касаційної інстанції не надходило.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 12.10.2015 р. № 5275/26-58-22-02-18/32041006.

Зі змісту акту перевірки вбачаються порушення позивачем вимог п. 138.2 ст.138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 5 764 448,00 грн.; п. 185.1 ст.185, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 5 783 928,00 грн.; пп. 2.8, 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 (z0040-05) .

На підставі акту перевірки відповідачем 30.10.2015 р. прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

№ 0006392202 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 5 764 448,00 грн. за основним платежем та у розмірі 2 882 224, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

№ 0006382202 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5 783 928,00 грн. за основним платежем та у розмірі 2 891 964,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційних скаргах, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок контролюючого органу, що правочини між позивачем та його контрагентами ТОВ "УБК-Інвест", ТОВ "Бакеліт", ТОВ "Імпульс", ТОВ "Метсільвер", ТОВ "Палладіум" та ТОВ "Неотекс" не створюють реальних правових наслідків, тому формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість є неправомірним.

Обґрунтовуючи правомірність нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, податковий орган виходив з того, що позивачем до перевірки не надано проектної документації, виконавчої та робочої документації на будівельні та монтажні роботи, а також послався на припинення юридичної особи ТОВ "УБК-Інвест", ТОВ "Бакеліт", банкрутство ТОВ "Імпульс", відсутність ТОВ "Метсільвер" за місцезнаходженням, знаходження ТОВ "Палладіум" у процедурі припинення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій погодились із доводами контролюючого органу щодо відсутності фактично здійснених фінансово-господарських операцій платника з його контрагентами.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що у перевіреному податковим органом періоді позивач здійснював операції з надання послуг генерального підряду, послуг інжинірингу в будівництві, консультацій замовників з питань організації процесів будівництва, операції з отримання послуг субпідрядних організацій, з виконання проектних, будівельно-монтажних, пусконалагоджувальних робіт, а також придбання комплектуючих та матеріалів.

Так, між позивачем, як генпідрядником, та ТОВ "УБК-Інвест", як підрядником, укладено договір № 05-12-11ПА від 05.12.2011 р. на виконання робіт на об'єкті: "Секція 3.3, 4 черга будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом за адресою: проспект 40-річчя Жовтня, 60 в Голосіївському районі м. Києва"; договір будівельного підряду № 19/07/12-Д від 19.07.2012 р. щодо виконання будівельно-монтажних робіт та робіт з демонтажу.

Правовідносини сторін тривали протягом липня-серпня 2012 року.

Між позивачем та ТОВ "Бакеліт" укладено договір будівельного підряду № 27/08/12-Д від 27.08.2012 р. на виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті: "Житлова забудова земельної ділянки в межах вулиці Деміївської, проспекту 40-річчя Жовтня та провулку Деміївського (ділянка № 1, секція 1,3) в Голосіївському районі міста Києва"; договір субпідряду № 346 від 02.11.2012 р. щодо виконання будівельних робіт; договір підряду № 08/28/12 від 27.08.2012 р. на виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті: "Секція 3.3, 4 черга будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом за адресою: проспект 40-річчя Жовтня, 60 в Голосіївському районі м. Києва"; договір № 27/09/12-ПР від 27.09.2012 р. на виконання проектних робіт із розробки конструктивних рішень окремих елементів будівлі, а саме: надземної частини монолітного залізобетонного каркасу (розділ КЗБ) секцій 1,3 проекту: "Житлова забудова земельної ділянки в межах улиці Деміївської, проспекту 40-річчя Жовтня та провулку Деміївського в Голосіївському районі міста Києва".

Правовідносини сторін тривали протягом вересня 2012 року - лютого 2013 року.

Між позивачем та ТОВ "Імпульс" укладено договір № 06/03/13-5 від 06.03.2013 р. на виконання будівельно-монтажних та загально-будівельних робіт на об'єкті: " 4 Етап будівництва: Секція 3.4 п'ятої черги, секція 3.5 шостої черги, 2-го пускового комплексу дев'ятої черги (підземний паркінг) будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом за адресою: проспект 40-річчя Жовтня, 60 в Голосіївському районі міста Києва"; договір № 06/03/13-ПА від 06.03.2013 р. щодо виконання комплексу будівельно-монтажних та загально-будівельних робіт на об'єкті: "Секція 3.3, 4 черга будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом за адресою: проспект 40-річчя Жовтня, 60 в Голосіївському районі м. Києва"; договір будівельного підряду № 11/03/13 від 11.03.2013 р. на виконання будівельно-монтажних робіт з демонтажу на об'єкті: "Житлова забудова земельної ділянки в межах улиці Деміївської, проспекту 40-річчя Жовтня та провулку Деміївського (ділянка № 1, секція № 1, 2, 3, 4 та паркінг) в Голосіївському районі міста Києва".

Правовідносини сторін тривали протягом березня 2013 року - січня 2014 року.

Між позивачем, як покупцем, та ТОВ "Метсільвер", як продавцем, укладено договір № 0301-13 від 03.01.2013 р. поставки обладнання водопідготовки згідно видаткових накладних; договір № 1112-13 від 11.12.2013 р. щодо поставки обладнання водопідготовки згідно видаткових накладних; договір № 2803-13 від 28.03.2013 р. щодо поставки обладнання водопідготовки згідно видаткових накладних.

Поставка та оплата товару здійснювались сторонами протягом березня-грудня 2013 року та січня-лютого 2014 року.

Між позивачем, як покупцем, та ТОВ "Палладіум", як постачальником, укладено договір купівлі-продажу № 3/21/09-М від 20.09.2012 р. на поставку продукції.

Правовідносини сторін тривали у вересні-жовтні та грудні 2012 року.

Між позивачем та ТОВ "Неотекс" укладено договір будівельного підряду № 3/21/09-М від 15.06.2012 р. на виконання будівельно-монтажних робіт пов'язаних з будівництвом об'єкта "Житлова забудова земельної ділянки в межах улиці Деміївської, проспекту 40-річчя Жовтня та провулку Деміївського (ділянка № 1, секція № 1, 3) в Голосіївському районі міста Києва"; договір № 25/05-12 від 25.05.2012 р. на виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті: "Житлова забудова земельної ділянки в межах улиці Деміївської, проспекту 40-річчя Жовтня та провулку Деміївського (ділянка № 1, секція № 1, 3) в Голосіївському районі міста Києва"; договір будівельного підряду № 04/06-12 від 15.06.2012 р. на виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті: "Житлова забудова земельної ділянки в межах улиці Деміївської, проспекту 40-річчя Жовтня та провулку Деміївського (секція № 2) в Голосіївському районі міста Києва"; договір № 28.05-ПА від 28.05.2012 р. на виконання робіт по улаштуванню монолітних залізобетонних конструкцій на об'єкті: "Секція 3.3, 4 черга будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом за адресою: проспект 40-річчя Жовтня, 60 в Голосіївському районі м. Києва".

Правовідносини сторін тривали протягом червня-листопада 2012 року.

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем судам пред'являлись довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма №КБ-3), акти виконаних робіт (форма КБ-2в), видаткові накладні на поставлений товар, податкові накладні, специфікації, товарно-транспортні накладні, договір генерального підряду з замовником - ТОВ "Экско Плюс" від 30.11.2011 р., виписки по рахункам, тощо.

Разом із тим, попередні судові інстанції, надаючи оцінку наявним матеріалам, дійшли висновку, що останні не містять доказів фактичного виконання умов укладених з контрагентами договорів.

На думку колегії суду, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку щодо доведеності факту відсутності господарської діяльності позивача з контрагентами.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України (2755-17) , до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку, що понесені витрати на придбання товарів (послуг) мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, а податковий кредит обов'язково має бути підтверджено податковою накладною, виписаною платником податку на додану вартість.

Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

В основі оподаткування лежить фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов'язують формування витрат та податкового кредиту з фактом придбання товарів (послуг) з метою використання в господарській діяльності.

Погоджуючись із доводами податкового органу, суди залишили поза увагою той факт, що взаємовідносини контрагентів позивача, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку, з іншими підприємствами не мають правових наслідків для договірних відносин із позивачем.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Крім того, за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. В адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості (частина друга статті 72 Кодексу адміністративного судочинства).

Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Потенційний обов'язок суб'єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності в суді посилює його відповідальність при прийнятті рішень, вчиненні інших дій чи допущенні бездіяльності.

Процесуальний закон, серед іншого, зобов'язує суб'єкта владних повноважень подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

З матеріалів даної справи вбачається, що за результатами вчинених господарських операцій позивачем надавались судам довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма № КБ-3), акти виконаних робіт (форма КБ-2в), видаткові накладні на поставлений товар, податкові накладні, специфікації, товарно-транспортні накладні, виписки по рахункам, договори генерального підряду, укладений з ТОВ "Екско Плюс".

Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Господарські операції, які вчиняються суб'єктами договорів підряду є окремими операціями, кожна з яких викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, та тягне відповідні податкові зобов'язання та права, які, у свою чергу, не залежать одне від одного.

При цьому під час здійснення кожної господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, складаються первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій.

Визначаючись із висновками у даній справі, суди попередніх інстанцій вказали на відсутність доказів передачі підряднику за актами приймання-передачі визначеної договорами проектної документації, надання підряднику будівельного майданчику і ресурсів, надання генпідряднику переліку працівників, які мають права доступу на будівельний майданчик, графіків виконання робіт за окремий звітний період (місяць), тощо.

Крім того, суди зазначили, що відсутність доказів щодо узгодження умов поставок згідно "Інкотермс 2010", специфікацій, в яких зазначений транспорт, яким здійснюється постачання товару, сертифікатів виробника таких товарів є достатніми підставами для висновку про відсутність у позивача ділової мети.

Утім, для забезпечення змагальності обставин в адміністративній справі суд зобов'язаний запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази, яких, на думку суду, не вистачає. У разі ж ігнорування пропозиції суду, суд повинен витребувати необхідні докази (частина четверта статті 71 Кодексу).

З оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами було вжито якихось заходів задля витребування у позивача матеріалів, на підставі відсутності яких судами зроблено остаточні висновки.

При цьому з акта перевірки вбачається, що при визначенні податкових зобов'язань позивачу податковий орган послався на припинення юридичної особи ТОВ "УБК-Інвест", ТОВ "Бакеліт", банкрутство ТОВ "Імпульс", відсутність ТОВ "Метсільвер" за місцезнаходженням, знаходження ТОВ "Палладіум" у процедурі припинення.

Крім того, у касаційній скарзі відповідач вказує на відсутність у позивача первинної документації, яка б підтверджувала факт здійснення фінансово-господарської з контрагентами, якою, на його думку, є проектна документація, перелік працівників, які допущені на об'єкт, виконавча документація, заявки на авансування, а також технічні паспорти на обладнання.

Колегія суду касаційної інстанції вважає наведені доводи контролюючого органу необґрунтованими та такими, що не можуть свідчити про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнє не передбачає відповідальності за порушення вимог цивільного законодавства в частині оформлення договорів підряду та субпідряду.

Податкове законодавство не визначає конкретного порядку документування господарської операції та не містить положень, які б дозволяли дійти висновку про відсутність у платника права на формування даних податкового обліку у разі оформлення господарської операції з порушенням галузевих норм у певній сфері господарської діяльності.

Для надання належної правової оцінки законності формування позивачем даних податкового обліку за спірними операціями з придбання підрядних робіт судам з урахуванням доводів податкового органу слід було ретельно перевірити фактичне виконання цих операцій, дослідивши обставини стосовно ходу виконання цих робіт.

У рамках даної справи податковим органом не подано безумовних та достовірних доказів здійснення позивачем та його контрагентами узгоджених дій, спрямованих на створення штучних умов для отримання незаконної податкової вигоди.

Доводи податкового органу про відсутність у постачальників трудових ресурсів та матеріально-технічної бази також підлягають відхиленню, позаяк чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та на формування витрат з наявністю персоналу та основних фондів у постачальника. Більш того, цивільне законодавства передбачає послуги з надання персоналу та з оренди основних засобів.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази в порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит та витрати, не спростовано.

Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками апеляційного суду, що відповідачем всупереч пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України визначено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за період липень-вересень 2012 року у розмірі 1 966 329,00 грн. (за липень 2012 року - 810 339,00 грн., серпень 2012 року - 684 875,00 грн., вересень 2012 року - 471 115,00 грн.), а тому податкове повідомлення-рішення від 30.10.2015 р. № 0006382202 підлягало скасуванню у частині визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2 949 493,50 грн., у тому числі в сумі 1 966 329,00 грн. за основним платежем та в сумі 983 164,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями

З урахуванням викладеного, судова колегія вбачає наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.10.2015 р. № 0006392202 про визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 5 764 448,00 грн. за основним платежем та у розмірі 2 882 224,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та від 30.10.2015 р. № 0006382202 у частині визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 817 599,00 грн. за основним платежем та у розмірі 1 908 799,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) із направленням справи на новий судовий розгляд у зазначеній частині.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Інжиніринг" та Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року у справі № 826/27032/15 скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.10.2015 р. № 0006392202 про визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 5 764 448,00 грн. за основним платежем та у розмірі 2 882 224,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та від 30.10.2015 р. № 0006382202 у частині визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 817 599,00 грн. за основним платежем та у розмірі 1 908 799,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).