Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3про визнання договору дарування житлового будинку недійсним, визнання недійсним додаткового договору довічного проживання в житловому будинку, виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2008 року,

У січні 2007 року ОСОБА_1. звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2., ОСОБА_3. про визнання договору дарування житлового будинку недійсним. Свої вимоги мотивувала тим, що 31 січня 2004 року уклала договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1на користь відповідачів під впливом тяжких обставин: з 1996 року хворіє на онкологічне захворювання, інвалід другої групи, вдова, має похилий вік та перебуває в матеріальній скруті. Між сторонами існувала домовленість, що обдаровані - її онуки - будуть їй допомагати. 4 жовтня 2006 року між ними укладено договір довічного проживання позивачки в подарованому будинку за умови догляду за нею та надання необхідної допомоги з боку відповідачів. За умовами останнього цей договір є невід'ємною частиною договору дарування. До лютого 2005 року вона користувалася кімнатою 10,1 кв. м, коридором 7,2 кв. м, а кухнею, ванною та туалетом - спільно з відповідачами. У подальшому відповідачі стали її ображати, пред'являти претензії, чинити перешкоди в користуванні будинком. Взяті зобов'язання щодо її утримання не виконують. Таке ставлення змусило її перейти проживати спочатку в гуртожиток, а потім у приватну квартиру своєї знайомої. Після уточнень і доповнень до позову просила визнати недійсними договір дарування та договір довічного проживання, виселити відповідачів із будинку.

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від

16 жовтня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2008 року рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2007 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Ухвалено визнати недійсними договір дарування та додатковий договір довічного проживання, виселено ОСОБА_2. та ОСОБА_3. із будинку АДРЕСА_1

ОСОБА_3. та ОСОБА_3. звернулися з касаційною скаргою до Верховного Суду України, в якій просять скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2007 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що договір дарування був укладений позивачкою під впливом тяжкої хвороби, оскільки вона з 1996 року є онкохворою, а необхідність сторонньої допомоги підтверджується додатковим договором про довічне проживання в будинку. ОСОБА_2 та ОСОБА_3. з лютого 2005 року порушують умови останнього договору та усні домовленості між ними, тому цей договір також слід визнати недійсним і виселити відповідачів із будинку.

З таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна з таких підстав.

За правилами ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року (v0003700-78) № 6 (зі змінами) "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" визначено збіг тяжких обставин як такий матеріальний стан або особистий стан громадянина чи його близьких, який примусив його укласти угоду на невигідних для нього умовах.

Тобто, тяжка обставина - це оцінювана категорія і має визначатися судом з урахуванням усіх обстави справи.

Крім того, такі вимоги можуть бути задоволені в разі, якщо тяжкі обставини безпосередньо пов'язані з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних умовах.

Судом встановлено, що 31 січня 2004 року між ОСОБА_1. та її онуками - відповідачами ОСОБА_3. та ОСОБА_3. - було укладено договір дарування, за яким ОСОБА_1. подарувала належний їй на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 8).

4 жовтня 2006 року між тими ж сторонами було укладено договір про довічне проживання позивачки у спірному будинку. Відповідно до цього договору визначено порядок користування будинком: виділено в користування позивачки кімнати 1-7 та 1-8 площею 17,7 кв. м, а кухню, туалет та ванну кімнату залишено у спільному користуванні. Крім того, відповідач ОСОБА_3. взяв на себе зобов'язання надавати позивачці побутові послуги, виконувати ремонтні роботи, купувати для неї ліки, забезпечувати медичною допомогою та продуктами харчування в разі потреби. При цьому сторони домовилися, що інші умови договору дарування від 31 січня 2004 року залишаються незмінними, а цей договір є його невід'ємною частиною (а.с.9).

Останній договір було укладено як спосіб вирішення судового спору між цими ж сторонами за позовом ОСОБА_1. про визнання спірного договору дарування таким, що укладений внаслідок обману, або визнання його удаваною угодою (а.с. 30, 165).

Аналізуючи правову природу та зміст договорів, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що договір від 4 жовтня 2006 року не є додатковим до договору дарування, а є самостійним договором, оскільки відповідно до вимог ч. 2 ст. 717 ЦК України договір дарування, який встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Разом з тим умови договору від 4 жовтня 2006 року відповідають вимогам ст. 401 ЦК України та загальним засадам цивільного законодавства щодо принципу свободи договору (ст. 3 цього Кодексу).

З досліджених судом матеріалів цивільної справи № 2-3406/03, яка знаходилась в провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, убачається, що станом на 19 серпня 2002 року за ОСОБА_1., крім спірного житлового будинку АДРЕСА_1, було зареєстровано житловий будинок АДРЕСА_2

З 24 травня 2001 року ОСОБА_1. була зареєстрована у двокімнатній квартиріАДРЕСА_3на підставі свідоцтва про право власності на спадщину від 19 травня 2001 року. Спадщину отримала після смерті чоловіка - ОСОБА_4., з яким перебувала у шлюбі з 1998 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1. У цій квартирі з 1 травня 2002 року за договором найму з ОСОБА_1. проживав громадянин ОСОБА_5.

Між ОСОБА_1. та іншими спадкоємцями ОСОБА_4 . виник спір відносно спадкової квартири, який розглядав Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська. При цьому ОСОБА_1. надала суду довідку, що станом на

9 лютого 2004 року нерухоме майно в Солонянському районі Дніпропетровської області за нею не зареєстроване. Ухвалою цього суду від 16 березня 2005 року між сторонами було затверджено мирову угоду, відповідно до якої ОСОБА_1. отримала компенсацію за свою частку у квартирі в розмірі 4 000 доларів США (а.с. 166-185).

Повно з'ясувавши обставини, що мають значення для справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутні підстави вважати договір дарування житлового будинку від 31 січня 2004 року укладеним ОСОБА_1. під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, оскільки судом не встановлено безпосереднього зв'язку між її захворюванням, віком, матеріальним становищем, з одного боку, та волевиявленням - з іншого.

Відповідно, відсутні підстави для визнання недійсним договору довічного проживання ОСОБА_1. у спірному будинку та для виселення з нього відповідачів.

Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував судове рішення, ухвалене згідно із законом, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2008 року скасувати, а рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від

16 жовтня 2007 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.