Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відділу громадянства, міграції і реєстрації фізичних осіб Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про виселення без надання іншого жилого приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на квартиру та усунення перешкод у користуванні житлом,

У січні 2007 року ОСОБА_1. звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з ОСОБА_2 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 23 грудня 1995 року. 20 серпня 2004 року шлюб розірвано. Позивачка зазначала, що з 1988 року вона перебувала на квартирному обліку. 12 січня 1996 року вона отримала ордер на квартируАДРЕСА_1Зазначений ордер видавався на сім'ю з двох осіб: ОСОБА_1. та її син ОСОБА_3. Згідно свідоцтва про право власності на житло від 26 травня 1997 року спірна квартира належить на праві власності ОСОБА_1. та її сину ОСОБА_3. в рівних частках по частини кожному. Після приватизації квартири позивачка ОСОБА_1. прописала у спірну квартиру свого чоловіка ОСОБА_2. Однак, ОСОБА_2 поводить себе по відношенню до позивачки агресивно, зловживає спиртними напоями чим робить співжиття у квартирі неможливим. Такі дії відповідача є підставою для виселення його без надання іншого жилого приміщення, яке це передбачено статтею 116 ЖК України. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1. просила задовольнити її позовні вимоги та виселити ОСОБА_2. із квартири без надання іншого жилого приміщення.

ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1. про визнання права спільної сумісної власності на квартиру та зобов'язання ОСОБА_1. не чинити перешкоди у користуванні квартирою. Свої вимоги обґрунтовував тим, що спірна квартира нажита у період шлюбу, а тому належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Крім того, ОСОБА_2 був членом сім'ї ОСОБА_1., а тому він мав право на приватизацію квартири нарівні з іншими членами сім'ї. Просив задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 6 вересня 2007 року позов ОСОБА_1. задоволено частково. Виселено ОСОБА_2. з квартири АДРЕСА_1. Зобов'язано відділ ГІРФО Голосіївського РУГУ МВС України в м. Києві зняти з реєстрації ОСОБА_2. за адресою:АДРЕСА_1 Стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. 3 000 грн. у рахунок відшкодування шкоди. В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2008 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 6 вересня 2007 року в частині стягнення моральної шкоди скасовано. У задоволенні таких вимог відмовлено. В решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити рішення про задоволення його позовних вимог, а в частині позовних вимог ОСОБА_1. справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2., суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що спірна квартира не є майном, набутим подружжям за час шлюбу. ОСОБА_1. набула право власності на частину квартири унаслідок реалізації свого права на приватизацію, в якій ОСОБА_2 участі не брав. Крім того, ОСОБА_2не надано доказів, що йому чиняться перешкоди у користуванні квартирою з боку його бувшої дружини.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні таких вимог, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що спірні правовідносини не передбачають відшкодування моральної шкоди.

У відповідності до частини 1 статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або вирішені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно статті 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана оцінка.

Проте не можна погодитися з рішенням судів в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1. про виселення ОСОБА_2. з квартири без надання іншого жилого приміщення.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1., суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_2 систематично порушує правила співжиття, що робить неможливим проживання інших осіб з ним в одній квартирі. Це є підставою для виселення його з квартири без надання іншого жилого приміщення на підставі статті 116 ЖК України.

Однак, статтею 116 ЖК України передбачено, що в разі, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Тобто для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.

Під заходами впливу мається на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Судом не досліджено чи є в діях ОСОБА_2. систематичне порушення правил співжиття та чи застосовувались до нього заходи попередження та громадського впливу.

Отже, судом не повно з'ясовані обставини справи і не надано їм оцінки.

Вияснення цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Суд апеляційної інстанції на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив без змін рішення суду в частині задоволення позову про виселення без надання іншого жилого приміщення.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову про виселення без надання іншого жилого приміщення не можуть залишатися у силі і підлягають скасуванню, а справа в цій частині направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 6 вересня 2007 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2008 року скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відділу громадянства, міграції і реєстрації фізичних осіб Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про виселення без надання іншого жилого приміщення, а справу в цій частині направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

В решті рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 6 вересня 2007 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.