6-5800св08 Про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - 13.08.2008 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від 13 червня 2007 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 31 січня 2008 року,

У лютому 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що згідно з рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 20 квітня 2005 року ОСОБА_2повинен сплачувати аліменти на дочку Євгенію, 1995 року народження, у розмірі 1/3 частини заробітку. Оскільки з 16 березня 2005 року відповідач не сплачував аліменти, або сплачував їх не в повному обсязі, просила стягнути з ОСОБА_2 неустойку за прострочення сплати аліментів в сумі 9 572 грн. 35 коп.

Заочним рішенням Приморського районного суду Донецької області від 13 червня 2007 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в сумі 1 133 грн. 17 коп. та судові витрати у справі.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 31 січня 2008 року зазначене рішення Приморського районного суду м. Маріуполя змінено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за лютий 2006 року в сумі 16 грн. 47 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 7 грн. 50 коп.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що згідно з рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 20 квітня 2005 року ОСОБА_2зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання дочки Євгенії 1995 року народження, у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 16 березня 2005 року, до повноліття дочки.

Зазначене рішення належним чином не виконується, у зв'язку з чим виникла заборгованість за аліментами.

За розрахунком державного виконавця ДВС у Київському районі м. Харкова заборгованість за період з 16 березня 2005 року до 28 лютого 2006 року складає 370 грн. 17 коп.

Заборгованість за період з 1 червня 2006 року до 31 березня 2007 року відповідачем 12 квітня 2007 року погашена.

Задовольняючи частково позов та стягуючи з ОСОБА_2 неустойку від суми несплачених аліментів за період з 16 березня 2005 року до 28 лютого 2006 року в розмірі 1 133 грн. 17 коп., суд першої інстанції виходив із вини відповідача у виникненні заборгованості за аліментами та відсутності підстав для стягнення неустойки із заборгованості за аліментами за період з 1 червня 2006 року до 31 березня 2007 року у зв'язку з погашенням відповідачем цієї заборгованості 12 квітня 2007 року - до пред'явлення позивачкою позову в цій частині.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення неустойки, апеляційний суд дійшов висновку, що неустойка підлягає стягненню лише за період, починаючи з лютого 2006 року, виходячи положень ст. 258 ЦК України, якою щодо стягнення неустойки (пені) встановлена спеціальна позовна давність в один рік.

Однак із зазначеними висновками судів не можна погодитися з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 22 постанови від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України (2947-14) при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Виходячи зі змісту зазначеної норми та положень ст. ст. 214, 215 ЦПК України суди під час ухвалення рішення повинні були встановити факт заборгованості за аліментами, вину платника в її виникненні, період часу, за який виникла ця заборгованість, час її погашення та період, на який було прострочено сплату аліментів - з моменту виникнення до її погашення, і залежно від характеру правовідносин сторін встановити правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Так, суди не врахували, що відповідно до ч. 1 ст. 20 СК України до вимог, що випливають із аліментних відносин, позовна давність не застосовується (крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 72, ч. 2 ст. 129, ч. 3 ст.138, ч. 3 ст. 139 цього Кодексу), а відтак до правовідносин, які регулюються ст. 196 СК України, не поширюється дія ЦК України (435-15) , зокрема ст. 258.

Крім того, виходячи з аналізу змісту ст. 196 СК України слід зробити висновок, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати настає у випадку порушення цим платником аліментних обов'язків, що призвело до виникнення заборгованості, тому факт погашення платником цієї заборгованості не звільняє його від передбаченої цією нормою відповідальності.

За таких обставин судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і ці порушення не були усунені апеляційним судом, а тому судові рішення відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від 13 червня 2007 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 31 січня 2008 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.