Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу незакінченого будівництва недійсним, за касаційною скаргоюОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 28 серпня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 24 січня 2007 року,

У червні 2005 року ОСОБА_1 звернулася в суд із названим позовом.

Зазначала, що 8 травня 2004 року між нею і ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_3, було укладено в письмовій формі договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_1 На виконання умов договору вона сплатила ОСОБА_2 гроші в сумі 41870 грн. та вступила у володіння майном.

Оскільки будинок був недобудований, не здавався в експлуатацію, не мав технічної документації і не був зареєстрований в БТІ, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу виявилось неможливим.

Посилаючись на те, що зміст договору відповідав волевиявленню сторін, але відповідач в подальшому скасував дію довіреності і відмовився вчинити нотаріальне посвідчення договору, позивачка просила суд визнати договір купівлі-продажу названого будинку дійсним.

ОСОБА_3 позов не визнав та пред'явив зустрічний позов до ОСОБА_2 й ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу незакінченого будівництвом будинку недійсним.

Зазначав, що в 2004 році між ним та ОСОБА_4 була досягнута домовленість про продаж за 16000 доларів США належного йому, але не завершеного будівництвом будинку.

Своєю довіреністю від 7 травня 2004 року він уповноважив ОСОБА_2 продати будинок, а вона передала йому 7900 доларів США авансу в рахунок продажу будинку. Другу половину грошей ОСОБА_2 мала йому віддати після підписання договору купівлі-продажу.

Оскільки ОСОБА_2 до теперішнього часу не сплатила йому усієї вартості будинку і вселила в цей будинок ОСОБА_1, а він 8 квітня 2005 року анулював довіреність, ОСОБА_3 просив суд визнати договір купівлі-продажу спірного будинку недійсним.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 28 серпня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 24 січня 2007 року, первісний позов задоволено: визнано договір купівлі-продажу недобудованого будинку АДРЕСА_1, укладений 8 травня 2004 року між ОСОБА_3., від імені якого діяла на підставі довіреності ОСОБА_2, та ОСОБА_1 дійсним, а в зустрічному позові відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до місцевого суду.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст. 655 ЦК України - за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 238 ЦК України визначено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи в зустрічному позові, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_3, як власник спірного будинку, видав ОСОБА_2 довіреність на його відчуження, укладений договір купівлі-продажу сторонами повністю виконано, але ОСОБА_3 ухиляється від нотаріального посвідчення договору.

Однак погодитись з такими висновками судів не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно вимог ст. 214 цього Кодексу - під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішені справи місцевий суд виходив з того, що 7 травня 2004 року ОСОБА_3 видав ОСОБА_2 довіреність, якою уповноважив останню розпорядитись (продати або обміняти) належний йому на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 8 травня 2004 року продала цей будинок ОСОБА_1, від нотаріального посвідчення якого відповідач ухилився.

Однак при цьому місцевий суд не взяв до уваги, що на час укладення спірного договору відповідач був власником лише незавершеного будівництвом будинку по вул. Воронцовській, 10 в м. Херсоні готовністю 14 % на підставі договору купівлі-продажу від 23 лютого 1995 року, і позивачка в своєму позові визнала цю обставину як основну перешкоду для нотаріального посвідчення договору.

Відповідно до змісту ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Таким чином, задовольняючи первісний позов, місцевий суд не встановив правомірність відчуження представникомОСОБА_3 спірного житлового будинку, як об'єкта незавершеного будівництва, та не з'ясував, чи є факти відсутності правовстановлюючого документу на будинок, як на об'єкт права власності, а також відсутності його державної реєстрації підтвердженням факту ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору.

Встановивши, що ОСОБА_3 11 травня 2005 року здав будинок в експлуатацію, а 16 травня 2005 року отримав свідоцтво про право власності на нього, місцевий суд не врахував, що ці дії відповідачем були здійсненні після анулювання ним 8 квітня 2005 року довіреності на ім'я ОСОБА_2

Таким чином при вирішенні справи місцевий суд в порушення вимог ст.ст. 213 і 214 ЦПК України не з'ясував правовий статус спірного будинку як об'єкта незавершеного будівництва, не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягала застосуванню.

Апеляційний суд, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України, на зазначені обставини уваги не звернув та належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги.

За таких обставин, ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргуОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 28 серпня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 24 січня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.