Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Головчук С.В., Іваненко Я.Л., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі міста Луганська до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Луганську про стягнення виплаченої пенсії по втраті годувальника,

за касаційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2013 року,

У лютому 2013 року управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі міста Луганська (далі - УПФ України в Артемівському районі міста Луганська), з урахуванням уточнень, пред'явило позов до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Луганську, про визнання дій відповідача щодо невиплати суми витрат на виплату пенсії ОСОБА_4 по втраті годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві неправомірними; стягнення з відповідача виплачену пенсію ОСОБА_4 по втраті годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, в розмірі 2965,45 гривень з травня 2011 року по грудень 2012 року.

В обґрунтування позову посилався на те, що відповідно до вимог чинного законодавства на відповідача покладений обов'язок відшкодовувати всі виплати, сплачені особам, яким призначено пенсію у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2013 року, адміністративний позов задоволено. Визнано дії відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Луганську щодо невиплати суми витрат на виплату пенсії ОСОБА_4 по втраті годувальника неправомірними. Стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Луганську на користь УПФ України в Артемівському районі міста Луганська виплачену пенсію ОСОБА_4 по втраті годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, у розмірі 2965,45 гривень.

У касаційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Луганську, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права та не встановлення по справі обставин, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що на момент смерті свого чоловіка, ОСОБА_4 не мала права на одержання від нього утримання, оскільки одержувана нею пенсія, в розмірі 898,88 гривень, забезпечувала їй прожитковий мінімум, встановлений законодавством в розмірі 709 гривень. Також відповідач зазначив, що стягуючи виплачену пенсію ОСОБА_4 по втраті годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві,у розмірі 2965, 45 гривень з травня 2011 року по грудень 2012 року, суди не звернули уваги на пропуск строку звернення до суду, встановлений частиною першою статті 99 КАС України та передчасно дійшли висновку про стягнення сум за вказаний період.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що з згідно з довідкою про причинний зв'язок смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом серії 2-20ПС № 001723 МСЕК, встановлено причинний зв'язок смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, з профзахворюванням (трудовим каліцтвом) 23 вересня 2007 року.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дружиною ОСОБА_5

На момент смерті чоловіка ОСОБА_4 виповнилось 68 років, вона не працювала і перебула на утриманні чоловіка - ОСОБА_5, відповідно до довідки виконавчого комітету Олександрівської міської ради Артемівського району Луганської області.

11 травня 2011 року ОСОБА_4 звернулась до УПФ України в Артемівському районі міста Луганська із заявою про призначення їй пенсії по втраті годувальника.

З 11 травня 2011 року по 31 грудня 2012 року ОСОБА_4 отримує пенсію по втраті годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Між позивачем та відповідачем були підписані акти щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачені пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, однак відповідачем не прийнято до заліку суму пенсії та витрат на виплату та її доставку ОСОБА_4, у розмірі 2965,45 гривень з травня 2011 року по грудень 2012 року.

Вказані витрати в розмірі 2965,45 гривень включені до розрахунку суми заборгованості УПФ України в Артемівському районі міста Луганська № 57/03-58 від 14 січня 2013 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог, з посиланням на те, що ОСОБА_4 на момент смерті чоловіка, якому встановлено причинний зв'язок смерті з профзахворюванням, виповнилось 68 років, вона не працювала та перебула на його утриманні, у зв'язку з чим у УПФ України в Артемівському районі міста Луганська не було законних підстав для відмови їй у виплаті пенсії по втраті годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві.

З таким висновком погоджується суд касаційної інстанції, на підставі наступного.

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 4 Основ, залежно від страхового випадку, є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

1 січня 2004 року набрав чинності Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ), який частково дублює норми раніше прийнятого, але ще чинного Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) (далі - Закон № 1788-XII (1788-12) ).

Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону № 1788-XII (1788-12) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Оскільки за змістом вищевказаної норми дія Закону № 1788-XII (1788-12) не поширюється на визначення права на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, ці відносини регулюються Законом № 1058-IV (1058-15) .

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1058-IV пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року № 1105 - XIV (1105-14) (далі - Закон № 1105 - XIV (1105-14) ).

Згідно зі статтею 33 зазначеного Закону у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом "д" пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами є, серед іншого, жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють.

Пунктом 5 частини першої статті 24 Закону № 1105-ХІV Фонд зобов'язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

Перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом, передбачений статтею 21 Закону № 1105-ХІV.

Відповідно до цієї статті Фонд зобов'язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, в тому числі пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у разі настання страхового випадку.

Статтею 28 Закону № 1105-ХІV встановлено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Зазначені грошові суми, в тому числі, складаються із страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

Отже, страхові виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 1105-ХІV (1105-14) Фонд виплачує у разі настання страхового випадку виключно особам, які мають право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом "д" пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону), перелік яких міститься у статті 33 зазначеного Закону. У разі якщо особи, яким призначені пенсії у зв'язку з втратою годувальника, не підпадають під визначений статтею 33 Закону № 1105-ХІV перелік осіб, які мають право на одержання страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника, витрати, понесені управлінням ПФУ у зв'язку з виплатою та доставкою таких пенсій, не підлягають відшкодуванню Фондом.

Тобто, особи, яким управління ПФУ виплатило пенсії у зв'язку з втратою годувальника, не мали права на їх отримання, Фонд може не прийняти до відшкодування витрати на виплату та доставку вищезазначених пенсій таким особам.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного суду України від 8 липня 2014 року ( справа № 21-240а14).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що УПФ України в Артемівському районі міста Луганська призначило ОСОБА_4 пенсію по втраті годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві. На момент смерті чоловіка, якому встановлено причинний зв'язок смерті з профзахворюванням, ОСОБА_4 виповнилось 68 років, вона не працювала та перебувала на його утриманні.

Тобто, у даному випадку, фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Луганську зобов'язаний відшкодовувати УПФ України в Артемівському районі міста Луганська витрати, пов'язані з виплатою їй пенсії по втраті годувальника, оскільки ОСОБА_4 підпадає під визначений статтею 33 Закону № 1105-ХІV перелік осіб, які мають право на одержання пенсії, згідно з підпунктом "д" пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону.

При цьому, посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_4 не мала права на пенсію по втраті годувальника з посиланням на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 липня 2012 року є безпідставними, оскільки предметом даного позову була правомірність винесення припису Територіальною державною інспекцією праці у Луганській області, а не встановлення факту перебування ОСОБА_4 на утриманні померлого.

Також необґрунтованими є посилання на пропуск позивачем строку звернення до суду, встановлений частиною другою статті 99 КАС України, так як УПФ України в Артемівському районі міста Луганська дізналося про порушення своїх прав14 січня 2013 року, після складання розрахунку суми заборгованості по пенсіонеру - ОСОБА_4 за період з травня 2011 року по грудень 2012 року за № 57/03-58 від 14 січня 2013 року. В той час, як з позовом звернулося 7 лютого 2013 року.

Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про неправомірність дій відповідача щодо невиплати суми витрат на виплату пенсії ОСОБА_4 по втраті годувальника, внаслідок нещасного випадку на виробництві та, як наслідок, стягнення такої, оскільки факт правомірності призначення їй вказаної пенсії встановлений матеріалами справи.

У зв'язку з цим суди дійшли правильного висновку про задоволення позову, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують.

Крім того, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2013 року про зупинення виконання постанови Луганського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2013 року слід визнати такою, що втратила чинність.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на те, що ухвалені у справі судові рішення відповідають наведеним критеріям, їх необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Луганську залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.