Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Маринчак Н.Є., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД"

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 квітня 2016 року

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року

та касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року

у справі № 826/22319/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД"

до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві), Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - Інспекція), в якому просило визнати незаконним та скасувати рішення (лист) Інспекції від 14 лютого 2015 року вих. № 10478/10/26-55-18-04 "Про відмову у прийнятті"; визнати незаконним та скасування рішення ГУ ДФС у м. Києві від 27 квітня 2015 року вих. № 7067/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги; визнати незаконним та скасувати рішення ДФС України від 17 липня 2015 року № 15036/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги; зобов'язати Інспекцію включити відомості з поданої Товариством податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць січень 2015 року, доповнення та додатків до цієї декларації, до облікових даних щодо цього товариства в інформаційних базах даних ДФС України.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 квітня 2016 року позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Інспекції, оформлене листом від 14 лютого 2015 року № 10478/10/26-55-18-04; в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року апеляційну скаргу Товариства задоволено частково, апеляційну скаргу Інспекції залишено без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 квітня 2016 року в частині задоволення позовних вимог змінено, та викладено цю частину в наступній редакції: "Визнати протиправним та скасувати рішення Інспекції, оформлене листом від 14 лютого 2015 року № 10478/10/26-55-18-04. Вважати податкову декларацію з податку на додану вартість Товариства за січень 2015 року такою, що подана до Інспекції 13 лютого 2015 року". В решті постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, подало касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Інспекція не погодилась з рішенням суду апеляційної інстанції, і, оскарживши його у касаційному порядку, просила скасувати вказане рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заперечення на касаційні скарги не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційних скарг, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційних скарг, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 лютого 2015 року Товариством подано до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві засобами поштового зв'язку податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2015 року, яку відповідач отримав 13 лютого 2015 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Інспекцією на адресу Товариства надіслано лист від 14 лютого 2015 року № 10478/10/26-55-18-04 зі змісту якого слідує, що декларація заповнена без дотримання вимог чинного законодавства, оскільки складена за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року № 966 (z1267-14) з урахуванням змін, внесених наказом Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року № 13 (z0102-15) , який станом на момент її подання ще не набрав чинності, - у зв'язку з чим вказана декларація не може бути прийнятою.

Товариство, не погоджуючись із вказаним рішенням, оскаржило його в адміністративному порядку.

Рішеннями ГУ ДФС у м. Києві від 27 квітня 2015 року № 7067/10/26-15-11-03-11 та ДФС України від 17 липня 2015 року № 15036/6/99-99-11-02-02-15 рішення (лист) Інспекції від 14 лютого 2015 року № 10478/10/26-55-18-04 "Про відмову у прийнятті" залишено без змін, а скарги Товариства без задоволення.

Роблячи висновок про часткову обґрунтованість позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що оскільки податкова декларація з податку на додану вартість за січень 2015 року подана до контролюючого органу засобами поштового зв'язку 10 лютого 2015 року, тобто після набрання чинності наказом Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року № 13 (z0102-15) , - відмова у прийнятті декларації з підстав, зазначених у листі Інспекції від 14 лютого 2015 року № 10478/10/26-55-18-04, є неправомірною. При цьому суди зазначили, що рішення про результати розгляду скарг не порушують права та інтереси позивача, а відтак відсутні підстави для задоволення таких вимог.

Колегія суддів погоджується із такими висновками судів, виходячи з наступного.

Відповідно до пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) податкова декларація, розрахунок (далі - декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору (пункту 48.1 статті 48 ПК України).

Відповідно до пункту 48.2 статті 48 ПК України обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Згідно з пунктом 48.3 статті 48 ПК України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Пунктом 48.7 статті 48 ПК України передбачено, що податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 49.10 статті 49 ПК України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

Згідно з пунктом 49.11 статті 49 ПК України у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, визначений положеннями статтей 48, 49 ПК України, є вичерпним, і не передбачає таку підставу як подання декларації за формою, затвердженою наказом, що на момент набрання подання декларації не набрав чинності.

Варто відмітити й те, що безпідставними є висновки Інспекції про те, що на час подання звітності наказ Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року № 13 (z0102-15) , яким було затверджено форму звітності, за якою позивач подавав декларацію, не набрав чинності, адже такий наказ був опублікований в Офіційному віснику України 30 січня 2015 року. Згідно з пунктом 6 наказу Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року № 13 (z0102-15) наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

Таким чином, Інспекція необґрунтовано та без законних на те підстав відмовила позивачу у прийнятті декларації.

Згідно з пунктом 49.13 статті 49 ПК України у разі, якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.

Задоволення судом позовних вимог щодо визнання протиправною відмови прийняти податкову декларацію означає, що відповідне рішення не створило жодних правових наслідків, а податкова декларація є поданою вчасно на підставі пункту 49.13 статті 49 ПК України. Тому в такому разі обов'язок платника податків щодо своєчасного подання податкової декларації є виконаним належним чином, а його порушені права цілком відновленими.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано зазначив про протиправність відмови податкового органу у прийнятті податкової декларації та визнав податкову декларацію такою, що подана платником податків у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.

При цьому, захищаючи таким чином порушене право позивача, попередні судові інстанції виходили із положень листа Вищого адміністративного суду України від 15 червня 2012 року № 1503/12/13-12 (v1503760-12) .

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З урахуванням наведеного, з метою повного захисту порушених прав позивача, про захист яких він просив, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог.

Інспекція безпідставно посилається на те, що позивач повинен був подати декларацію в електронній формі, адже, як свідчить лист від 14 лютого 2015 року № 10478/10/26-55-18-04, це не слугувало підставою для неприйняття декларації.

З аналізу наведених норм слідує, що Інспекція протиправно відмовила у визнанні декларації за січень 2015 року, яку подано засобами поштового зв'язку.

Позивач посилається на статтю 171 Кодексу адміністративного судочинства України та вказує на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно вийшли за межі позовних вимог та визнали оскаржуване рішення протиправним, а не незаконним. Разом з тим, положення статті 171 визначають саме особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, а не актів індивідуальної дії.

Стаття 56 ПК України регулює питання оскарження рішень контролюючих органів.

Так, вказаною статтею встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Разом з тим, позивачем не наведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено, що рішення ГУ ДФС у м. Києві від 27 квітня 2015 року № 7067/10/26-15-11-03-11 та ДФС України від 17 липня 2015 року № 15036/6/99-99-11-02-02-15, якими рішення (лист) Інспекції від 14 лютого 2015 року № 10478/10/26-55-18-04 "Про відмову у прийнятті" залишено без змін, а скарги Товариства без задоволення, порушують права та інтереси позивача.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що рішення ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України про результати розгляду скарги не є юридично значимими для Товариства, оскільки не мають безпосереднього впливу на його суб'єктивні права та обов'язки, шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право, а тому безпосередньо не порушують права та інтереси Товариства.

Також позивач в касаційній скарзі вказує, що з порівняння зображення підпису представника Інспекції, поставленого на запереченнях на позов та на довіреності, слідує,що ці підписи не належать одній особі. Разом з тим, ані суд, ані позивач не наділений спеціальними знаннями, які б надавали можливість встановити факт підроблення заперечень та довіреності. В матеріалах справи відсутні будь-які відомості, які б спростували факт підписання уповноваженою особою заперечень Інспекції, до того ж факт підписання заперечень уповноваженою особою не спростовувалась самим податковим органом.

Доводи касаційних скарг не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судом апеляційної інстанції та судом першої інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин касаційні скарги підлягають відхиленню.

Керуючись статтями, 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" та Державної податкової інспекції у Печерському Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 квітня 2016 року в частині, що не змінена постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року, та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.