Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів Олексієнка М.М.,

Пасічник С.С.,

секретаря судового засідання Музички Н.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2 до Ягодинської митниці Міндоходів, Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою, з врахуванням уточнень, просив стягнути з Ягодинській митниці Міністерства доходів і зборів України на його користь 79363 грн 55 коп середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року задоволено заяву позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. Стягнуто з Ягодинської митниці Міндоходів на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 79363 грн 55 коп.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року скасовано ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року та прийнято нову, якою в задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалене ним судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновків про задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Судами встановлено, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 31 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2013 року, визнано протиправними та скасовано пункт 1 наказу Державної митної служби України від 24 червня 2011 року № 1311-к "По особовому складу Яготинської митниці" та пункту 1, 2, 4 наказу Ягодинської митниці від 24 червня 2011 року № 453-к "Про оголошення наказу Держмитслужби України від 24 червня 2011 року № 1311-к "По особовому складу Яготинської митниці" в частині припинення перебування на державній службі в митних органах України ОСОБА_2 Поновлено ОСОБА_2 на посаді головного інспектора аналітичного сектору оперативного відділу боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Ягодинської митниці з 24 червня 2011 року. Стягнуто з Ягодинської митниці на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 44656 грн 13 коп. Постанову в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді та стягнення заробітної плати у межах суми за 1 місяць у розмірі 4391 грн 20 коп звернуто до негайного виконання.

16 вересня 2013 року Волинським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи, проте, до виконавчої служби з заявою про примусове виконання рішення суду позивач не звертався.

Судами встановлено, що наказ про поновлення позивача на посаді видано лише 20 січня 2015 року, що підтверджується копією наказу Ягодинської митниці від 15 січня 2015 року № 4-о "Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України від 14 січня 2015 року № 63-о "Про виконання рішення суду" та копію трудової книжки ОСОБА_2 НОМЕР_1, в якій зроблено запис Державної фіскальної служби України від 14 січня 2015 року № 63-о.

Задовольняючи заяву про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про поновлення на роботі не виконавулось з вини відповідача, на якого був покладений обов'язок негайно виконати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 31 травня 2013 року у даній справі в частині поновлення позивача на посаді.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову ухвалу, якою відмовлено у задоволенні заяви про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки з дати постановлення судового рішення про поновлення позивача на посаді головного інспектора аналітичного сектора оперативного відділу боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, він не пред'являв у державну виконавчу службу отриманий виконавчий лист про поновлення на посаді для виконання, тому підстав вважати доведеною вину власника у затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі немає.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП (322-08) ) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно з частиною другою статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 КЗпП встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

З аналізу наведеної норми вбачається, що обов'язок виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі, є видом відповідальності роботодавця за дії, пов'язані із такою затримкою.

Дана стаття не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Відповідно до частини другої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України законодавець визначив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV "Про виконавче провадження" (606-14) (далі - Закон № 606-ХІV (606-14) ). Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до статті 2 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Таким чином, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Враховуючи те, що постанова Волинського окружного адміністративного суду від 31 травня 2013 року в частині поновлення позивача на державній службі добровільно виконана шляхом прийняття наказу Ягодинської митниці від 15 січня 2015 року № 4-о "Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України від 14 січня 2015 року № 63-о "Про виконання рішення суду", колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 23 червня 2015 року (справа № 21-63а15).

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання судового рішення про поновлення позивача на роботі в період з 31 травня 2013 року по 19 січня 2015 року та стягнув середній заробіток за період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з врахуванням періодів роботи з 31 травня 2013 року по 6 червня 2013 року працював на посаді юрисконсульта за сумісництвом у ТзОВ "ФЛГ", з 4 грудня 2013 року по 19 січня 2015 року на посаді директора ТзОВ "Рома Транс".

За правилами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року скасувати, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.