Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді Горбатюка С.А. (доповідач) Суддів Єрьоміна А.В. Шведа Е.Ю. провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Арцизькому районі Одеської області про визнання неправомірним рішення про припинення пенсії та зобов'язання поновити виплату пенсії за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року

У березні 2015 року ОСОБА_4 в Арцизькому районному суді Одеської області пред'явила позов до Управління Пенсійного фонду України в Арцизькому районі Одеської області (далі - УПФ в Арцизькому районі) про визнання неправомірним рішення про припинення пенсії та зобов'язання поновити виплату пенсії.

Просила:

- визнати неправомірним рішення відповідача про припинення виплати пенсії від 30 січня 2015 року № 6;

- зобов'язати поновити виплату пенсії за вислугу років, відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з часу її припинення.

Постановою Арцизького районного суду Одеської області від 11 червня 2015 року позов задоволено.

Визнано неправомірним рішення УПФ в Арцизькому районі від 30 січня 2015 року № 6 про припинення виплати ОСОБА_4 пенсії за вислугу років, призначеної 27 травня 2010 року відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Зобов'язано УПФ в Арцизькому районі поновити виплату ОСОБА_4 пенсії за вислугу років, призначеної 27 травня 2010 року відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з часу її припинення, тобто з 30 січня 2015 року.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року постанову Арцизького районного суду Одеської області від 11 червня 2015 року скасовано.

Прийнято нову постанову, якою у задоволенні відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_4 подала касаційну скаргу.

Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4, маючи загальний стаж роботи за спеціальністю фармацевта більш 25 років, звернулася до УПФ із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до протоколу УПФ в Арцизькому районі від 27 травня 2010 року № 4191 ОСОБА_4 призначено пенсію за вислугу років з урахуванням загального стажу роботи 28 років 7 місяців 23 дні та спеціального стажу працівника охорони здоров'я 26 років 8 місяців 19 днів.

Однак, рішенням УПФ в Арцизькому районі від 30 січня 2015 року № 6 позивачу припинено виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного 25 років стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, оскільки вона у період з 29 грудня 2001 року по 17 травня 2010 року працювала у фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, яка не відноситься до Переліку закладів охорони здоров'я, затвердженого наказом МОЗ України від 28 жовтня 2002 року № 385 (z0893-02) .

Припиняючи виплату раніше призначеної пенсії відповідач виходив з того, що період роботи позивача у фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 не дає право на призначення пенсії за вислугу років у відповідності до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач оскаржила його до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач має право на призначення пенсії за вислугу років зважаючи на те, що аптечний пункт фізичної особи є закладом охорони здоров'я в розумінні нормативно-правових актів України, посада позивача віднесена до тих посад, які дають право на призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах, і ОСОБА_4 має необхідний стаж для призначення пенсії, визначений пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що аптека фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, у якій працювала ОСОБА_4 з 2001 року по 2010 рік, не проходила державну акредитацію, не має офіційного визнання статусу закладу охорони здоров'я, а тому робота в цьому закладі не може бути зарахована до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.

Така правова позиція суду апеляційної інстанції є правильною, оскільки вона ґрунтується на повно та всебічно встановлених обставинах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення населення при наявності спеціального стажу роботи від 25 років до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (909-93-п) затверджено перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік).

Згідно з Переліком до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються періоди роботи, зокрема на посадах провізорів, фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборантів в аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, контрольно-аналітичних лабораторіях.

Відповідно до примітки 2 Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої належності закладів і установ.

Статтею 3 Основ законодавства України про охорону здоров'я визначено, що заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Правилами торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 року № 1570 (1570-2004-п) , визначено, що аптечні склади (бази) - заклади охорони здоров'я, основне завдання яких полягає в забезпеченні лікарськими засобами інших суб'єктів оптової або роздрібної торгівлі, закладів охорони здоров'я та виробників лікарських засобів шляхом здійснення ними оптової торгівлі; аптека - заклад охорони здоров'я, основним завданням якого є забезпечення населення, закладів охорони здоров'я, підприємств, установ та організацій лікарськими засобами шляхом здійснення роздрібної торгівлі.

Згідно зі статтею 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я порядок створення, припинення закладів охорони здоров'я, особливості діяльності та класифікація закладів визначаються законом.

Заклади охорони здоров'я підлягають акредитації у випадках та в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку акредитації закладу охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року № 765 (765-97-п) (далі - Порядок № 765), акредитація закладу охорони здоров'я - це офіційне визнання наявності у закладі охорони здоров'я умов для якісного, своєчасного, певного рівня медичного обслуговування населення, дотримання ним стандартів у сфері охорони здоров'я, відповідності медичних (фармацевтичних) працівників єдиним кваліфікаційним вимогам.

Пунктом 2 Порядку № 765 (765-97-п) встановлено, що акредитації підлягають всі заклади охорони здоров'я незалежно від форми власності.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується, зокрема, робота на посадах провізорів, фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборантів в аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, які офіційно набули статусу закладу охорони здоров'я на підставі акредитації.

Як зазначив суд апеляційної інстанції, аптека фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, в якій працювала позивач у спірний період, не проходила державну акредитацію, а тому, враховуючи положення наведених норм законодавства, не має офіційного визнання статусу закладу охорони здоров'я і робота в цьому закладі не може бути зарахована до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 17 вересня 2013 року (справа № 21-241а13).

За таких обставин колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Оскільки суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій, підстав для задоволення касаційної скарги немає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Арцизькому районі Одеської області про визнання неправомірним рішення про припинення пенсії та зобов'язання поновити виплату пенсії - без зміни.

Ухвала є остаточною, оскарженню не підлягає і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.