Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Київської області від 31 березня 2008 року,

У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що з 1980 року користується земельною ділянкою по АДРЕСА_1. Його будинок є останнім на вулиці без виходу на неї, через що він і його родина понад 37 років користувалися стежкою, що проходила по сусідній земельній ділянці, яка належала ОСОБА_3

Після смерті ОСОБА_3, що настала в 1992 році, її спадкоємець ОСОБА_2 став чинити перешкоди в користуванні стежкою. На його звернення до місцевої ради з цього питання 10 серпня 2005 року було прийнято рішення про необхідність вирішення спору на засадах добросусідства. Після цього на підставі усної домовленості з відповідачем він протягом наступних двох років користувався стежкою.

Однак після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 загородив свою ділянку по периметру металевою сіткою, що позбавило його виходу на вул. Кірова.

Оскільки в листопаді 2007 року виконавчий комітет місцевої ради відмовив йому у вирішенні цього спірного питання, ОСОБА_1 просив суд надати йому право постійного користування (постійний земельний сервітут) земельною ділянкою відповідача, розташованої по вул. Кірова в м. Ржищеві для проходу та проїзду шириною 3,5 м на місці стежки, якою він і члени його сім'ї користувалися раніше.

Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 25 грудня 2007 року позов задоволено: встановлено ОСОБА_1 і членам його сім'ї постійний земельний сервітут на земельну ділянку по АДРЕСА_2, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2, для проходу та проїзду по наявному шляху шириною 3 м 50 см.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 31 березня 2008 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд, виходив із того, що по земельній ділянці, яка належить відповідачу, проходить стежка, якою протягом тривалого часу користувалися позивач і члени його сім'ї для проходу та проїзду, а іншого виходу на вулицю Кірова в позивача та членів його сім'ї не має.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач має інший доступ до своєї земельної ділянки з вул. Леніна.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи суди виходили з того, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки та будинку, розташованих по АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 є власником сусідньої земельної ділянки по АДРЕСА_2.

По земельній ділянці, що належить відповідачу, проходить стежка, якою користувався позивач і члени його сім'ї для проходу та проїзду протягом тривалого часу.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відмовляючи ОСОБА_1 в позові з тих підстав, що він має доступ до своєї земельної ділянки з вул. Леніна, апеляційний суд не повністю визначився з характером спірних правовідносин, не звернув уваги на те, що земельна ділянка та будинок позивача знаходяться на вул. Кірова, а не вул. Леніна та не вирішив питання, чи дійсно земельна ділянка позивача межує з вул. Леніна та чи існує вихід з подвір'я позивача на цю вулицю.

Разом з тим, не можна погодитися і з рішенням суду першої інстанції, оскільки, встановивши земельний сервітут у виді надання права ОСОБА_1 і членам його сім'ї проходу та проїзду по наявному на ділянці ОСОБА_2 шляху шириною 3 м 50 см, місцевий суд не встановив в якому саме місці на земельній ділянці відповідача знаходиться цей проїзд, не визначив його межі, не обґрунтував, чому його ширина має становити саме 3 м 50 см, а також вирішив питання щодо прав невизначеного кола осіб, що унеможливлює виконання ухваленого рішення.

З огляду на наведене, ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ржищівського міського суду Київської області від 25 грудня 2007 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 31 березня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.