Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 29 травня 2008 року,

У січні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 25 жовтня 2004 року він передав у борг відповідачу 1 850 євро. Оскільки відповідач добровільно повертати кошти не бажає, позивач просив стягнути з нього 13 434 грн. 52 коп., еквівалентних 1 850 євро.

Рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 березня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 29 травня 2008 року, позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в розмірі 13 434 грн. 52 коп.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставить питання про скасування судових рішень і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що між сторонами було укладено договір позики, а тому відповідач зобов'язаний повернути позивачу отримані в борг кошти.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичальником) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до тексту розписки, наданої ОСОБА_1 на підтвердження своїх позовних вимог, 25 жовтня 2004 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 1 850 євро.

Зі змісту даної розписки не вбачається, що ОСОБА_2 отримав ці кошти в борг і зобов'язався їх повернути, а також в який строк і в якому порядку.

У своїх поясненнях ОСОБА_2 зазначав, що вказані в розписці кошти він отримав у рахунок погашення боргу батька позивача, ОСОБА_3, а ОСОБА_1 лише передав йому кошти та попросив написати розписку про їх отримання.

Однак суд у порушення ст. 213 ЦПК України вказаних вимог закону та обставин справи не врахував і не з'ясував належним чином, чи отримувались відповідачем зазначені в розписці кошти в борг і чи зобов'язувався він їх повернути, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про обов'язок відповідача повернути ці кошти позивачу.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначене порушення закону уваги не звернув.

За таких обставин визнати ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 29 травня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.