6-18535сво08 Про відшкодування шкоди, завданої на підприемстві - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кіровограді до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди за скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кіровограді про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2008 року та ухвали Верховного Суду України від 9 липня 2008 року,

У серпні 2007 року відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кіровограді (далі - Відділення Фонду) звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 14 серпня 2005 року у відкритому акціонерному товаристві "Кіровоградолія" трапився груповий нещасний випадок, в результаті якого постраждали троє осіб: відповідач, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 Відділенням Фонду призначено та виплачено страхові виплати потерпілому ОСОБА_3 та сім'ї потерпілого ОСОБА_2, який помер унаслідок травм. Оскільки вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 березня 2006 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину за ч. 2 ст. 271 КК України, позивач вважав, що він зобов'язаний відшкодувати Відділенню Фонду в порядку регресу витрати по виплаті потерпілим страхового відшкодування в розмірі 147 130 грн. 57 коп.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 4 грудня 2007 року позов Відділення Фонду задоволено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2008 року рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 4 грудня 2007 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду України від 9 липня 2008 року касаційну скаргу Відділення Фонду відхилено, рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2008 року залишено без змін.

Від Відділення Фонду до Верховного Суду України надійшла скарга про перегляд рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2008 року та ухвали Верховного Суду України від 9 липня 2008 року у зв'язку з винятковими обставинами з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення матеріального права - ч. 1 ст. 1191 ЦК України до правовідносин сторін за договором особистого страхування.

На підтвердження неоднакового застосування зазначених правових норм скаржник наводить ухвалу Верховного Суду України від 16 квітня 2008 року, в якій за аналогічних обставин по-іншому вирішено питання щодо можливості застосування регресу до винної особи.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України підставами оскарження у зв'язку з винятковими обставинами є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону, а також визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України.

Розглянувши скаргу колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що в даному випадку має місце неоднакове застосування касаційним судом положень гл. 67 ЦК України (435-15) , ч. 1 ст. 1191 ЦК України до правовідносин, що виникли з договору особистого страхування, укладеного на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) .

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних й тих самих норм права колегія суддів виходить з наступного.

У справі, що розглядається судом установлено, що 14 серпня 2005 року на ВАТ "Кіровоградолія" стався груповий нещасний випадок на виробництві, унаслідок якого від отриманих травм ОСОБА_2 помер, ОСОБА_3 висновком МСЕК від 28 березня 2006 року визнано інвалідом 1 групи, постраждав також і сам ОСОБА_1 Відділенням виплачені страхові виплати ОСОБА_3 на загальну суму 48 274 грн. 15 коп., а членам сім'ї потерпілого ОСОБА_2 на загальну суму 98 856 грн. 42 коп. Вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 березня 2006 року ОСОБА_1 визнано винним у порушенні правил охорони праці та засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь Відділення Фонду коштів, сплачених Відділенням Фонду, як страховиком потерпілим від нещасного випадку, оскільки положення ст. 1191 ЦК України не підлягають застосуванню до таких правовідносин.

Перевіряючи зазначене рішення в касаційному порядку, Верховний Суд України правомірно залишив його без змін відповідно до вимог ст. 337 ЦПК України.

Так, згідно із ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зазначена норма, яка знаходиться в главі 82 ЦК України (435-15) і регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Разом з тим правовідносини, пов'язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 ЦК України (435-15) .

Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Статтею 999 ЦК України передбачено, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Стаття 993 ЦК України передбачає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ціє ї норми до страховика переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки про відшкодування шкоди, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування. В разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоров'я, працездатності, пенсійного забезпечення) таке право вимоги страховика до особи, відповідальної за заподіяння шкоди не передбачено.

Зазначений висновок ґрунтується на комплексному аналізі норм ст. ст. 512, 993, 999 ЦК України, положень Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР) ( Закон України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (16/98-ВР) з наступними змінами - далі Основи) та Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) (далі - Закон № 1105-ХІV (1105-14) ).

Зазначені закони визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян та, зокрема, правову основу, економічні механізми і організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Відповідно до ст. ст. 6, 20 Основ страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців і застрахованих осіб.

Основами також передбачено право страховика припинити виплати і надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням застрахованій особі з підстав, зазначених у ст. 27 цього закону та право неналежного страховика, яким здійснено виплати застрахованій особі, звернутися до належного страховика з вимогою про відшкодування понесених ним витрат.

Преамбулою Закону № 1105-ХІV (1105-14) передбачено, що страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Статтею 5 Закону № 1105-ХІV визначено основні принципи страхування від нещасного випадку, якими, зокрема, є обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю; обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків; формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі; диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві; цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Згідно частин 4, 5 статті 6 Закону № 1105-ХІV суб'єктом страхування є страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Таким чином, страхування від нещасного випадку на виробництві є обов'язковим особистим страхуванням.

Ні Основи, ні Закон № 1105-ХІV (1105-14) , ні норми глави 67 ЦК України (435-15) не передбачають право страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілій особі, застрахованій за договором загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із Законом № 1105-ХІV (1105-14) , на звернення з вимогою до винної особи про відшкодування сплачених застрахованому страхових сум.

Крім того, задоволення таких вимог означало б заміну сторін у зобов'язанні, в якому права застрахованої особи на отримання відшкодування перейшли б до страховика, в той час, як відповідно до ст. 515 ЦК України не допускається заміна кредитора у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я.

Оскільки сфера дії Закону № 1105-ХІV (1105-14) поширюється виключно на застрахованих осіб, страхувальників та страховика й цим Законом, а також іншими нормативно-правовими актами не врегульований правовий механізм відносин Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як страховика з іншими особами, відповідальними за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю застрахованої особи, то до таких правовідносин підлягають застосуванню загальні положення ЦК України (435-15) щодо страхування.

З урахуванням наведеного та з огляду на положення ст. ст. 993, 999 ЦК України, Закону № 1105-ХІV (1105-14) та Основ Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, як страховик за обов'язковим особистим страхуванням, не має права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди потерпілому, а тому рішення апеляційного суду і ухвала суду касаційної інстанції є законними і обґрунтованими.

Відповідно до ч. 4 ст. 357, п. 1 ч. 1 ст. 358 ЦПК України, розглядаючи справу в порядку провадження у зв'язку з винятковими обставинами, Верховний Суд України має право постановити ухвалу про відхилення скарги і залишення рішення, ухвали без змін, якщо визнає, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З наведених мотивів підстав для скасування рішення апеляційного суду та ухвали Верховного Суду України, якою залишено без змін рішення апеляційного суду, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 358, 359 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кіровограді відхилити.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2008 року та ухвалу Верховного Суду України від 9 липня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

ї норми до страховика переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки про відшкодування шкоди, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування. В разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоров'я, працездатності, пенсійного забезпечення) таке право вимоги страховика до особи, відповідальної за заподіяння шкоди не передбачено.