Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського трамвайно-тролейбусного управління, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі Донецької області, треті особи: приватне підприємство "Васко", ОСОБА_2, про стягнення заборгованості по відшкодуванню шкоди у зв'язку з виробничою травмою, середнього заробітку, компенсації за затримку виплат та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі Донецької області на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 грудня 2007 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 17 червня 2008 року,

У серпні 2003 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона тривалий час працювала водієм у Маріупольському трамвайно-тролейбусному управлінні. 25 жовтня 2000 року з нею стався нещасний випадок на виробництві, унаслідок якого вона стала інвалідом третьої групи. Тому просила стягнути з Маріупольського трамвайно-тролейбусного управління одноразову допомогу у зв'язку з трудовим каліцтвом (відповідно до процента втрати професійної працездатності) та відшкодувати втрачену частину заробітку одноразово за період з 22 лютого 2001 року до дня ухвалення рішення судом і щомісячно до наступного медичного переогляду на МСЕК.

У процесі судового розгляду позивачка доповнила позовні вимоги та просила стягнути з Маріупольського трамвайно-тролейбусного управління одноразову допомогу у зв'язку з трудовим каліцтвом у розмірі середнього заробітку, що передував травмуванню, відповідно до процента втрати професійної працездатності (30%); заборгованість по виплатам втраченого заробітку за період з 22 лютого 2001 року до 1 квітня 2001 року; компенсацію за весь період затримки виплати цих сум і 3 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, а також просила стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі Донецької області (далі - відділення Фонду) заборгованість із щомісячних страхових виплат за період з 1 квітня 2001 року до дня ухвалення рішення судом і компенсацію за порушення строків їх виплати.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 грудня 2007 року позов задоволено частково. Стягнуто з відділення Фонду на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 16 162 грн. 80 коп. та заборгованість із щомісячних страхових виплат за період з 21 квітня 2005 року до листопада 2007 року в розмірі 6 073 грн. 64 коп., а також зобов'язано з 1 грудня 2007 року проводити щомісячні страхові виплати відповідно до ступеня втрати професійної працездатності. Стягнуто з Маріупольського трамвайно-тролейбусного управління на користь ОСОБА_1 3 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 17 червня 2008 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування шкоди за період з 22 лютого 2001 року до 21 квітня 2005 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Маріупольського трамвайно-тролейбусного управління на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати втраченого заробітку за період з 22 лютого 2001 року до 1 квітня 2001 року в розмірі 202 грн. 02 коп. та компенсацію за несвоєчасну виплату втраченого заробітку станом на 1 червня 2008 року в розмірі 415 грн. 35 коп. Стягнуто з відділення Фонду на користь ОСОБА_1 заборгованість із щомісячних страхових виплат за період з 1 квітня 2001 року до 21 квітня 2005 року в розмірі 10 529 грн. 35 коп. Рішення районного суду в частині стягнення з відділення Фонду на користь ОСОБА_1 заборгованості із щомісячних страхових виплат уточнено. Зобов'язано відділення Фонду з 1 грудня 2007 року проводити на користь ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати в розмірі 230 грн. 02 коп. з наступним перерахунком відповідно до вимог закону. У решті - рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В обґрунтування касаційної скарги відділення Фонду посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставить питання про скасування судових рішень і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що при виконанні трудових обов'язків із позивачкою 25 жовтня 2000 року стався нещасний випадок.

22 лютого 2001 року її визнано інвалідом третьої групи за загальним захворюванням.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 травня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 16 вересня 2004 року, Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління зобов'язано скласти акт за формою Н-1.

15 жовтня 2004 року такий акт було складено.

Висновком МСЕК від 21 квітня 2005 року позивачці встановлено втрату 30% професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом.

Висновком МСЕК від 25 квітня 2008 року встановлено причинний зв'язок між встановленою позивачці 22 лютого 2001 року третьою групою інвалідності за загальним захворюванням зі стійкою втратою професійної працездатності, визначеної їй 21 квітня 2005 року, унаслідок виробничої травми 25 жовтня 2000 року, станом на 22 лютого 2001 року процент втрати працездатності потерпілої міг становити 30% (а.с. 395-397).

При цьому суд апеляційної інстанції з огляду на те, що спірні правовідносини виникли до 1 квітня 2001 року - часу вступу в дію Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) (далі - Закон № 1105-ХІV (1105-14) ), обґрунтовано виходив із того, що до цих правовідносин повинні застосовуватись і Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженого ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (далі - Правила), затверджені постановою Кабінету Міністрів України 23 червня 1993 року № 472 (472-93-п) .

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) (зі змінами та доповненнями) спори, що виникають із приводу заборгованості, повинні вирішуватись на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди.

Проте суди як першої, так і апеляційної інстанцій не врахували положення пп. 22, 38 Правил і для обчислення розміру відшкодування втраченого заробітку поклали в основу рішень середній заробіток позивачки в розмірі 538 грн. 76 коп.

Відділення Фонду посилалось на те, що зазначений середньомісячний заробіток було покладено судом без урахування положень п. 22 Правил.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суд цих посилань відповідача не перевірив і оцінки їм не дав.

У матеріалах справи є розрахунки, які надавались відповідачами, з яких убачається, що для обчислення втраченого заробітку, одноразової допомоги й у подальшому страхових виплат останні виходили з середньомісячного заробітку позивачки в розмірі 236 грн. 85 коп., вирахуваного відповідно до п. 22 Правил (а.с. 414-419).

За таких обставин висновок суду про те, що середньомісячний заробіток позивачки не оспорювався, не відповідає матеріалам справи.

При цьому суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення районного суду в частині стягнення одноразової допомоги з відділення Фонду, не врахував припис п. 3 розділу ХІ Прикінцевих положень Закону № 1105-ХІV (1105-14) про те, що вся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

За таких обставин судові рішення в частині вирішення позову про стягнення заборгованості по відшкодуванню втраченого заробітку, компенсації за несвоєчасну виплату втраченого заробітку, одноразової допомоги, заборгованості з виплати щомісячних страхових платежів визнати законними та обґрунтованими не можна, тому вони в цій частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті - судові рішення відповідають матеріалам справи та вимогам закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі Донецької області задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 грудня 2007 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 17 червня 2008 року в частині вирішення позову про стягнення заборгованості по відшкодуванню втраченого заробітку, компенсації за несвоєчасну виплату втраченого заробітку, одноразової допомоги, заборгованості з виплати щомісячних страхових платежів скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті - судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.