6-19356св08 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння - 11.03.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Подільського району м. Києва в інтересах Подільської районної в м. Києві ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Сімха" (далі - ТОВ "Сімха"), ОСОБА_1про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння за касаційними скаргами заступника прокурора м. Києва та Подільської районної у м. Києві ради на рішення апеляційного суду м. Києва від 23 червня 2008 року,

У лютому 2008 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що між ТОВ "Сімха" та ОСОБА_1. укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 53 (підвалу), загальною площею 58, 2 кв. м, на вулиці Ярославській, 39 у місті Києві. Указував, що зазначений договір суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки спірне приміщення належало ТОВ "Сімха" на підставі договору купівлі-продажу від 11 січня 2005 року, який 27 листопада 2006 року рішенням господарського суду м. Києва визнано недійсним з моменту його укладення. Посилаючись на вищевикладені обставини, просив про задоволення позову.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 24 березня 2008 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 53 на вулиці Ярославській, 39 у місті Києві, укладений 27 січня 2005 року між ТОВ "Сімха" та ОСОБА_1. Зобов'язано ОСОБА_1. звільнити нежитлове приміщення № 53 на вулиці Ярославській, 39 у місті Києві та передати зазначене нежитлове приміщення за актом приймання-передачі Подільській районній у м. Києві раді.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 червня 2008 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У поданих до Верховного Суду України касаційних скаргах заступник прокурора м. Києва та Подільська районна у м. Києві рада просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 січня 2005 року між територіальною громадою Подільського району м. Києва в особі голови Фонду приватизації комунального майна Подільського району м. Києва та відповідачем ТОВ "Сімха" укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 53 - підвалу (літ. А), загальною площею 58, 2 кв.м, розташованого на вулиці Ярославській, 39 у м. Києві (а.с. 8-9).

27 січня 2005 року ТОВ "Сімха" та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу нежилого приміщення № 53 підвалу (літ. А), загальною площею 58, 2 кв. м., на вулиці Ярославській, 39 у м. Києві, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2. (а.с.7).

Відповідно до п. 2 оспорюваного договору купівлі-продажу відчужуване приміщення на момент укладання договору належало ТОВ "Сімха" на підставі договору купівлі-продажу від 11 січня 2005 року, укладеного між територіальною громадою Подільського району м. Києва та ТОВ "Сімха".

Рішенням господарського суду м. Києва від 27 листопада 2006 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2007 року, договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення від 11 січня 2005 року, укладений між територіальною громадою Подільського району м. Києва та ТОВ "Сімха", визнано недійсним з моменту його укладення (а.с. 17-21).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки договір купівлі-продажу від 11 січня 2005 року нежитлового приміщення № 53 (підвалу), загальною площею 58, 2 кв. м, на вулиці Ярославській, 39 у м. Києві, укладений між територіальною громадою Подільського району м. Києва та ТОВ "Сімха", рішенням господарського суду м. Києва від 27 листопада 2006 року визнано недійсним з моменту його укладення, то й укладений у подальшому договір купівлі-продажу між ТОВ "Сімха" та ОСОБА_1. спірного приміщення також є недійсним.

При цьому, визначаючи недійсним договір купівлі-продажу від 27 січня 2005 року з підстав, передбачених ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, суд першої інстанції зазначив, що зміст договору суперечить вимогам закону - ст. 658 ЦК України, оскільки ТОВ "Сімха" не було власником майна та йому не належало право продажу цього нерухомого майна, а тому відповідно до ст. 391 ЦК України право власності майна територіальної громади Подільської районної ради м. Києва підлягає захисту шляхом зобов'язання ОСОБА_1. звільнити нежитлове приміщення та передати його власнику.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1є добросовісним набувачем спірного приміщення та що він не знав і не міг знати про те, що територіальна громада Подільського району м. Києва в особі свого представницького органу місцевого самоврядування на підготовчому етапі укладення договору купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення порушила встановлений чинним законодавством порядок приватизації та викупу вказаного приміщення, і що фактично майно не вибувало з володіння поза волею Подільської районної в м. Києві ради, а відтак відсутня передбачена ч. 1 ст. 388 ЦК України підстава для витребування майна від особи, яка придбала це майно за відплатним договором.

Рішення апеляційного суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Так, судами встановлено, що рада не була стороною оскаржуваної угоди, а майно відчужене іншою особою, якій на момент вчинення угоди воно належало на підставі договору купівлі-продажу від 11 січня 2005 року, визнаного згодом недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

За загальним правилом наслідком недійсності угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін угоди.

Разом з тим ч. 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Такі особливі умови застосування правових наслідків недійсності угоди відчуженої майна, укладеної особою, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, передбачені ст. 388 ЦК України.

Зі змісту чч. 1, 3 ст. 215 ЦК України вбачається, що на угоди, укладені з порушенням вимог закону, не застосовуються загальні положення недійсності угод, крім наслідку визнання такої угоди недійсною. Такі наслідки не можуть бути застосовані й у випадку оспорення дійсності угоди заінтересованою особою, яка не була стороною угоди. Цивільним кодексом України (435-15) передбачені засади захисту права власності, зокрема, ст. 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом зазначених правових норм суд повинен установити, що майно вибуло з володіння власника або володіння особи, якій воно було передане власником у користування, у силу зазначених обставин, а також що набувач придбав це майно за відплатним договором і що він не знав і не міг знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

При цьому за змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Як правильно встановлено апеляційним судом, нерухоме майно вибуло з володіння власника за його ж волею - шляхом продажу ним 11 січня 2005 року цього майна ТОВ "Сімха", але з порушенням порядку відчуження майна, що встановлено рішенням господарського суду м. Києва від 27 листопада 2006 року, яке набрало чинності 2 жовтня 2007 року.

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що на момент укладення оспорюваної угоди - 27 січня 2005 року - Лапоногов О.С. не знав і не міг знати про те, що придбаває майно в особи, яка не мала права його відчужувати, та про претензії Подільської районної в м. Києві ради на це майно, оскільки позов в її інтересах прокурором було заявлено лише в листопаді 2006 року, а угоду від 11 січня 2005 року, на підставі якої ТОВ "Сімха" набуло права власності на це майно, визнано недійсною 27 листопада 2006 року (а.с. 10).

За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, для витребування з володіння ОСОБА_1. нерухомого майна, яке придбано ним за відплатним договором, і про відмову в задоволенні позову.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не свідчать про порушення апеляційним судом норм матеріального або процесуального права, а отже, відсутні передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України підстави для скасування рішення апеляційного суду, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.