Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", третя особа - ОСОБА_3про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 27 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 лютого 2008 року,

У квітні 2007 року ОСОБА_2звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1994 року працював у відповідача на посаді контролера-ревізора поїздів. Починаючи з 2003 року, він двічі був незаконно звільнений та поновлений судом на роботі. Наказом начальника Козятинської дирекції залізничних перевезень № 118/0с від 19 березня 2007 року його було звільнено з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників. Просив поновити на роботі, оскільки є головою профкому первинної організації Вільної профспілки Козятинської дирекції залізничних перевезень, членом профспілкового комітету Вільної профспілки Південно-Західної залізниці та членом Ради голів Вільної профспілки залізничників України, які не дали згоди на його звільнення, а до Ради взагалі подання не надходило. Запропоновані вакантні посади не відповідали його освітньому та кваліфікаційному рівню. Незважаючи на його профспілкову посаду, відповідач не запропонував йому вакантну посаду в апараті дирекції. Не враховано і його переважне право на залишенні на роботі.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 27 грудня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25 лютого 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_2звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що профком первинної профспілкової організації та вищий виборний орган Вільної професійної спілки пропустили встановлений ч. 2 ст. 43 КЗпП України строк на надання згоди на звільнення ОСОБА_1. з роботи, а тому відповідно до положень ч. 5 цієї статті слід вважати, що така згода дана.

Повністю з висновками суду погодитись не можна.

При розгляді справи судом установлено, що ОСОБА_1. з 1992 року працював у відповідача, з 22 червня 1994 року займав посаду контролера-ревізора пасажирських поїздів Козятинської дирекції залізничних перевезень. Крім того,ОСОБА_1 займав посаду голови Вільної профспілки Козятинської дирекції Південно-Західної залізниці (первинна організація). У зв'язку з ліквідацією Козятинської дільниці з контролю приміських поїздів наказом начальника Козятинської дирекції залізничних перевезень № 118/0с від 19 березня 2007 року його було звільнено з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників. Перед прийняттям рішення про звільнення адміністрація Козятинської дирекції залізничних перевезень 20 лютого 2007 року направила подання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1. у первинну організацію Вільної профспілки Козятинської дирекції Південно-Західної залізниці, а 27 лютого 2007 року - до вищого органу цієї профспілки - Вільної профспілки Південно-Західної залізниці. 5 березня 2007 року голова первинної організаціїОСОБА_1 листом повідомив адміністрацію про відмову в наданні згоди на звільнення самого себе, а 12 березня 2007 року голова Об'єднання вільних профспілок (вищий орган) також повідомив адміністрацію про відмову в наданні згоди на звільнення.

За положеннями ч. 3 ст. 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї спілки (об'єднання професійних спілок).

Відповідно до ч. 5 ст. 43 цього Кодексу виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення в письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Аналогічне положення міститься в ст. ст. 38, 41 Закону України від 15 вересня 1999 року "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (зі змінами).

Проте законодавство не містить норму, яка розповсюджує положення ч. 5. ст 43 КЗпП України (322-08) на вищий виборний орган профспілки, а саме, що в разі пропущенні цим органом строку на повідомлення адміністрації про згоду чи незгоду на розірвання трудового договору вважається, що така згода дана.

Аналізуючи встановлені судом обставини та зміст указаних норм закону, висновок суду, що вищий профспілковий орган дав згоду на звільнення ОСОБА_1. з роботи відповідно до вимог ст. 252 КЗпП України, є передчасним.

Ураховуючи наведене, рішення суду не можна вважати законним та обгрунтованим, допущені судом порушення призвели до неправильного вирішення спору, тому рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 27 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 лютого 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.