Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Борисенко І.В., Голубєвої Г.К., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Виробнича фірма Центр матеріально-технічного забезпечення" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2015 у справі № 820/8089/15 за позовом Дочірнього підприємства "Виробнича фірма Центр матеріально-технічного забезпечення" до Харківської об'єднаної держаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,-

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2015, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2015, відмовлено Дочірньому підприємству "Виробнича фірма Центр матеріально-технічного забезпечення" у задоволенні позову про визнання протиправними дій Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області щодо проведення камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість за жовтень 2014 року та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000491501 від 31.03.2015, прийнятого Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Харківській області на підставі акту № 129/20-23-15-01-09/1274739 від 04.02.2015 про результати камеральної перевірки даних, задекларованих в податковій звітності з податку на додану вартість Дочірнього підприємства "Виробничої фірми Центр матеріально-технічного забезпечення".

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанова та ухвала були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було подано податкову декларацію за жовтень 2014 року № 9064760781 від 07.11.2014, в якій до складу податкового кредиту було включено суму ПДВ у розмірі 10384,67 грн. на підставі податкової накладної від 22.10.2014 № 7, отриманої від ТОВ "Торговий дім Насосхолдінг", яка не була зареєстрована в Єдиному реєстрі накладних.

Заява про порушення ТОВ "Торговий дім Насосхолдінг" порядку реєстрації в Єдиному реєстрі накладних податкової накладної від 22.10.2014 № 7 не подавалась.

За результатами проведеної камеральної перевірки даних, задекларованих позивачем у податковій звітності з податку на додану вартість за жовтень 2014 року, складено акт від 04.02.2015 № 129/20-23-15-01-09/1274739, згідно висновків якого встановлено завищення позивачем суми податкового кредиту у податковій декларації з ПДВ за перевіряємий період у розмірі 10384,67 грн., що призвело до заниження суми, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного податкового періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду.

За наслідками перевірки контролюючим органом відносно позивача прийняте податкове повідомлення - рішення від 31.03.2015 № 0000491501, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 12981,25 грн., у т.ч. за основним платежем - 10385 грн., за штрафними ( фінансовими) санкціями - 2596,25 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що порушення платником податку - продавцем товарів/послуг порядку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних та неподання платником податку - покупцем таких товарів/послуг заяви із скаргою на постачальника до податкової декларації, позбавляє останнього право на віднесення податку на додану вартість за незареєстрованою податковою накладною до податкового кредиту. А також не встановили порушень при проведенні перевірки та винесенні податкового повідомлення-рішення.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Право на проведення контролюючими органами камеральних перевірок встановлено пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, у відповідності до якого камеральні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Порядок проведення камеральної перевірки встановлено статтею 76 Податкового кодексу України, пунктами 76.1 та 76.2 якої передбачено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Наведені норми не визначають жодних граничних часових меж проведення камеральних перевірок податкової звітності. Разом з цим, пунктом 200.10 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Оскільки названий пункт є складовою статті, включеної до Розділу V "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України (2755-17) , та яка визначає саме порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає, або сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України, або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), а також строки проведення розрахунків, тому з урахуванням вимог п. 56.21. ст. 56 Податкового кодексу України, є підстави для висновку, що перевірка податкової звітності з податку на додану вартість підлягає проведенню в межах строків, встановлених пунктом 200.10 статті 200 Податкового кодексу України.

В силу вимог п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України податкова декларація з податку на додану вартість подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Отже, оскільки граничним терміном отримання податкової декларації є 20-й календарний день, що настає за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, відповідно з 21-го календарного дня розпочинається відлік 30-ти денного строку для проведення камеральної перевірки заявлених у податковій звітності даних.

Судами встановлено, що податкову декларацію за жовтень 2014 року № 9064760781, граничний термін подання якої - 20.11.2014, позивачем подано 07.11.2014, перевірку контролюючим органом проведено 04.02.2015, тобто поза межами строку, встановленого Податковим кодексом України (2755-17) .

Проте, варто зауважити, що при дослідженні правомірності винесення рішення значення має також наявність чи відсутність фактів порушення платником податків вимог законодавства, зазначених в акті перевірки, у зв'язку з чим наявність цього формального порушення податковою інспекцією під час проведення перевірки не може бути єдиною та безумовною підставою для його скасування, як і порушення строків прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не свідчить про його незаконність.

Аналогічна позиція викладена в судовому рішенні Вищого адміністративного суду України від 31.03.2014 р. по справі К/800/51602/13 (на яку посилається позивач в касаційній скарзі). По зазначеній справі, суд, окрім порушення строків проведення камеральної перевірки зазначив про відсутність факту порушення позивачем податкового законодавства, та відповідно незаконність прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Щодо порушення, яке встановлено податковим органом по даній справі, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції чинній на час оформлення податкової накладної та на день подання податкової декларації) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Відповідно п. 201.10 ст. 210 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно абзацу 11 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Відтак платник податку має право на включення до податкового кредиту сум податку по податковій накладній, виданій постачальником, протягом 365 днів з дати її виписки, а у разі порушення постачальником порядку її реєстрації в Єдиному реєстрі, з поданням до податкової звітності скарги на постачальника в тому звітному періоді, в якому суми податку на додану вартість по вказаній податковій накладній включаються до складу податкового кредиту.

Підсумовуючи викладене та беручи до уваги вимоги ст. 224 КАС України, а також враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій при застосуванні п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України до спірних правовідносин не було враховано приписи п. 56.21. ст. 56 Податкового кодексу України, що, в свою чергу, не зачіпає суті рішення та не призвело до неправильного вирішення справи, а інші висновки є законними та обґрунтованими, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про неможливість скасування правильних по суті рішень з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги про наявність законних підстав для відмови у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Виробнича фірма Центр матеріально-технічного забезпечення" відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .