Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Дніпропетровську про зобов'язання прийняти документи для призначення страхових виплат, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Дніпропетровську до ОСОБА_1 товариства з обмеженою відповідальністю "Вега-Плюс" про визнання недійсним акта про нещасний випадок на виробництві та визнання нещасного випадку таким, що не пов'язаний з виробництвом, за касаційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Дніпропетровську на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2007 року, додаткове рішення того ж суду від 8 квітня 2008 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 липня 2008 року,

У вересні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 15 листопада 2003 року при виконанні трудових обов'язків із ним трапився нещасний випадок, у зв'язку із чим було складено акти за формою Н-5 та Н-1 від 16 серпня 2004 року.

Висновком медико-соціальної експертної комісії від 18 січня 2005 року йому встановлено 45 % втрати працездатності й ІІІ групу інвалідності.

При зверненні до відповідача за виплатою передбачених законодавством страхових сум він отримав відмову з мотивуванням, що вказаний страховий випадок не є таким, що пов'язаний з виробництвом.

Позивач просив зобов'язати відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Дніпропетровську (далі - відділення Фонду) прийняти особову справу й відповідні документи для призначення страхових сум, стягнути з відповідача на його користь на відшкодування моральної шкоди 30 000 грн.

Відділення Фонду звернулося до суду із зустрічним позовом, зазначаючи, що нещасний випадок, який стався зі ОСОБА_1., не є страховим, оскільки фактично він не пов'язаний з виробництвом.

Позивач за зустрічним позовом просив визнати акт за формою Н-1 від 16 серпня 2004 року незаконним, визнати вказаний нещасний випадок таким, що не пов'язаний з виробництвом.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2007 року позов ОСОБА_1. задоволено частково, ухвалено зобов'язати відділення прийняти акти за формами Н-5 і Н-1 від 16 серпня 2004 року відносно ОСОБА_1., висновок МСЕК від 18 січня 2005 року для призначення та виплати страхових сум; стягнути з відділення Фонду на користь ОСОБА_1. на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.

Додатковим рішенням того ж суду від 8 квітня 2008 року в задоволенні зустрічного позову відділення Фонду відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 липня 2008 року зазначені рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В обгрунтування касаційної скарги відділення Фонду посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1. і відмовляючи в задоволенні позову відділення Фонду, суди виходили з того, що визначений законодавством перелік осіб, яким надано право на оскарження акта за формою Н-1, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та його робочі органи не належать до переліку таких осіб, складання акта та підтвердження фактичних обставин нещасного випадку на виробництві не зачіпає й не порушує прав і інтересів Фонду, у зв'язку із цим на підставі зазначеного акта на користь позивача необхідно було провести всі передбачені законом виплати.

Проте з таким висновком судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 2 ст. 124 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 року право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Частина 1 ст. 3 ЦПК України встановлює, що будь-яка фізична чи юридична особа має право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" Фонд соціального страхування від нещасних випадків у разі настання страхового випадку зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому певні грошові суми у вигляді одноразової допомоги, пенсії, щомісячних грошових сум.

Стаття 25 Закону передбачає, що усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, тобто фінансування страхових виплат, соціальних послуг та профілактичних заходів, провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків виключно за рахунок коштів цього Фонду.

Згідно зі ст. 55 зазначеного Закону спори щодо суми страхових внесків, а також щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань вирішуються в судовому порядку.

Пунктом 37 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112 "Деякі питання розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві" (1112-2004-п) , встановлено, що контроль за своєчасністю і об'єктивністю розслідування нещасних випадків, їх документальним оформленням та обліком, виконанням заходів щодо усунення причин нещасних випадків здійснюють органи державного управління, органи державного нагляду за охороною праці, виконавча дирекція Фонду та її робочі органи відповідно до компетенції.

Зазначені в цьому пункті органи та особи мають право вимагати в межах своєї компетенції від роботодавця проведення повторного (додаткового) розслідування нещасного випадку, затвердження чи перегляду затвердженого акта за формою Н-5, акта за формою Н-1 (або за формою НПВ), визнання нещасного випадку пов'язаним з виробництвом і складення акта за формою Н-1, якщо ними виявлено порушення вимог цього Порядку чи інших нормативно-правових актів з охорони праці.

Суди на зазначені вимоги закону уваги не звернули; не врахували, що акт за формою Н-1 є одним з основних документів для виникнення права в застрахованої особи на відшкодування шкоди, виплату якої проводить відділення Фонду, і в порушення ст. 214 ЦПК України не з'ясували й не указали в рішенні, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги зустрічного позову та якими доказами вони підтверджуються.

Ураховуючи наведене, а також те, що вирішення позовних вимог ОСОБА_1. залежить від розгляду по суті питання щодо законності вказаного акта, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Дніпропетровську задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2007 року, додаткове рішення того ж суду від 8 квітня 2008 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 липня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2007 року, додаткове рішення того ж суду від 8 квітня 2008 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 липня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.