Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Борисенко І.В., Голубєвої Г.К., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасинафтосервіс" на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29.09.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2015 у справі № 823/4339/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасинафтосервіс" до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 29.09.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2015, відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Черкасинафтосервіс" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області № 0001462301 від 06.07.2015.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 08.06.2015 по 12.06.2015 податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Черкасинафтосервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ "Капітал Х" за період з 01.03.2015 по 31.03.2015.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 19.06.2015 № 139/23-01-22-07/36262526 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Черкасинафтосервіс", в якому встановлено порушення позивачем: п.198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за березень 2015 року на суму 381779,00 грн.

На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.07.2015 № 0001462301 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 572669,00 грн., в тому числі за основним платежем 381779,00 грн., за штрафними санкціями 190890,00 грн.

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій визнали правомірним донарахування контролюючим органом податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій, мотивувавши рішення не підтвердженням реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. За відсутності факту придбання товарів/робіт/послуг або в разі якщо придбані товари/роботи/послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

У зв'язку з цим, судам з ціллю підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди необхідно встановити об'єктивний предметний зв'язок спірних операцій з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій. Адже, навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Поруч з цим, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальниками.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ "Черкасинафтосервіс" (Покупець) та ТОВ "Капітал Х" (Постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів № КХ-0061 від 05.03.2015 та договір № КХ-0206 від 25.03.2015, предметом яких є постачання позивачу нафтопродуктів.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 договорів поставка товару здійснюється на основі заявки покупця та підписаної сторонами додаткової угоди до договору. Товар поставляється покупцю партіями, протягом поточного місяця, в кількості та за ціною, визначеними у кожній додатковій угоді до договору, на умовах: EXW-резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів; та/або АЗС Покупця (ІНКОТЕРМС-2010).

Згідно додаткової угоди № 150331000000061 від 05.03.2015 до договору № КХ-0061 від 05.03.2015 постачальник зобов'язується поставити на умовах EXW (резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів), а покупець прийняти до 31.03.2015 певні товари.

Відповідно до п. 4.5 договорів сторони укладають акти прийому-передачі товару, в яких вказують найменування, кількість, ціну і вартість переданого товару. Сторони можуть укладати акти прийому-передачі товару, що переданий протягом визначеного в такому акті періоду часу.

На підтвердження фактичної реалізації умов наведених договорів та реальності здійснення господарських операцій позивач надав акти приймання-передачі нафтопродуктів та податкові накладні.

Разом з цим, суди першої та апеляційної інстанції, надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента нафтопродуктів, правомірно здійснили ретельне дослідження первинних документів, складених на реалізацію спірних договорів, та цілком об'єктивно звернули увагу на недостатність доказів підтверджуючих їх фактичне придбання у спірного контрагента з урахуванням специфіки господарської операції, умов перевезення та зберігання товару, як наслідок дійшли цілком обґрунтованого висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що переміщення товарів від ТОВ "Капітал Х" до ТОВ "Черкасинафтосервіс" не відбувалось, передача прав на товар відбувалась на складах зберігача. Після передачі товару, останній транспортувався до набувачів СПП "Біле озеро" та ТОВ "Приват-Агро-Білозіря" силами продавця.

Як вбачається з товарно-транспортних накладних, транспортування нафтопродуктів від складу зберігача до СПП "Біле озеро" та ТОВ "Приват-Агро-Білозіря" повністю здійснено 06.03.2015, 25.03.2015, 26.03.2015, 28.03.2015, тобто в ті ж самі дати, що здійснювалась передача цього товару від ТОВ "Капітал Х" до ТОВ "Черкасинафтосервіс".

У зведені акти приймання-передачі нафтопродуктів від 31.03.2015 № 150331000000061 та від 31.03.2015 № 150331000000206 включено весь обсяг нафтопродуктів, які були протягом відповідного періоду поставки (місяця) придбані на нафтобазах ПАТ "Дніпронафтопродукт". Між тим в них відсутні дати здійснення поставок товару (лише зазначені дати складання актів, які відповідають останньому числу місяця) та відомості про місце передачі товару.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази перевірки кількісних та якісних характеристик нафтопродуктів, а також у позивача відсутні відомості про місцезнаходження нафтопродуктів. Ні листи, ні акти приймання-передачі, ні договір зберігання № 2858 від 01.03.2012, укладений між позивачем та ПАТ "Дніпронафтопродукт", не містять відомостей про адреси резервуарів нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт", де повинні зберігатись придбані у згаданих контрагентів нафтопродукти.

Між тим, товарно-транспортні накладні за березень 2015 року на підтвердження транспортування придбаних у ТОВ "Капітал Х" нафтопродуктів, не містять підписів уповноважених осіб та печаток ПАТ "Дніпронафтопродукт" про їх відпуск із резервуарів ТОВ "Еквіта", однак вони містять відтиски печатки ТОВ "Еквіта", з яким позивач не укладав договорів зберігання нафтопродуктів.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій правильно відзначили, що сама по собі наявність первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій, а також не доведення факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для відмови у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасинафтосервіс" залишити без задоволення.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29.09.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.