Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1ОСОБА_3 до ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_7, про визнання недійсним договору дарування квартири, відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1ОСОБА_3 на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 листопада 2006 року,

У травні 2005 року ОСОБА_1. пред'явила в суді позов до ОСОБА_2, ОСОБА_4., обласного управління юстиції в Дніпропетровській області, Апостолівського бюро технічної інвентаризації про визнання угоди недійсною та відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що вироком Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 27 липня 1999 року відповідача визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка сталася 24 червня 1997 року, у результаті якої було смертельно травмовано її чоловіка, ОСОБА_6 і стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1. 7 993 грн. 33 коп. матеріальної шкоди, 10 тис. грн. моральної шкоди та щомісячну доплату до пенсії в розмірі 159 грн. 86 коп.

З лютого 2000 року державна виконавча служба Апостолівського районного управління юстиції приступила до виконання вироку в частині стягнення шкоди, проте вирок суду так і не було виконано за відсутністю майна в боржника.

У квітні 2001 року їй стало відомо, що 19 грудня 2000 року ОСОБА_2. приватизував квартиру АДРЕСА_1, а 14 березня 2001 року подарував вказану квартируОСОБА_4

Посилаючись на те, що зазначена угода укладена відповідачем про людське око, без наміру створити правові наслідки, а лише з метою укриття майна від відшкодування завданої ним унаслідок ДТП шкоди, ОСОБА_1. з підстав ст. 58 ЦК УРСР просила визнати договір дарування недійсним, стягнути з ОСОБА_2, обласного управління юстиції в Дніпропетровській області та Апостолівського бюро технічної інвентаризації по 2 тис. грн. моральної шкоди з кожного.

23 січня 2002 року позивачка доповнила позовні вимоги та, посилаючись на те, що власником автомобіля, яким керував ОСОБА_2. у момент скоєння ДТП, є ОСОБА_8., просила останнього притягнути у справі в якості співвідповідача та стягнути з нього 20 тис. грн. моральної шкоди.

Ухвалами суду у якості співвідповідача у справі залучено ОСОБА_8, а в якості позивача дочку ОСОБА_6 - ОСОБА_3

6 квітня 2006 року позивачки подали до суду уточнену позовну заяву, в якій просили встановити заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1. у розмірі 13 819 грн. 65 коп. і перед ОСОБА_3 у розмірі 10 071 грн. 81 коп.; стягнути з ОСОБА_2 на користь позивачок указану заборгованість з урахуванням індексу інфляції і 3% річних від простроченої суми; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1. 6 300 грн. моральної шкоди та судові витрати.

У останній уточненій позовній заяві від 12 квітня 2006 року позивачки просили визнати недійсним договір дарування від 14 березня 2001 року, укладений міжОСОБА_6. та ОСОБА_4; передати квартиру ОСОБА_1. у рахунок погашення боргу, стягнути з ОСОБА_2 витрати на судовий збір та 1 500 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 листопада 2006 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивачки просять скасувати постановлені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким їхні позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалюючи рішення, суд, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. таОСОБА_3

Колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в скарзі доводи є необґрунтованими й правильність висновків суду не спростовують.

Ухвалені у справі рішення є законними й обґрунтованими, тому колегія суддів вважає, що підстави для задоволення скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 листопада 2006 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.