6-2519св09 Про визнання недійсним договору дарування будинку та земельної ділянки - 04.03.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 треті особи: Оріхівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Оріхівського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування будинку та земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_1, до якої приєдналасяОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 17 грудня 2008 року,

У січні 2007 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, щоІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_7 Після її смерті відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,114 га. Указували, що 4 листопада 1998 року ОСОБА_7 склала заповіт, яким заповіла житловий будинок своїм дітям: ОСОБА_6, ОСОБА_8 таОСОБА_1 у рівних частинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8. Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 у нотаріальну контору звернулись вона як дочка померлої, син, ОСОБА_6, та дочка ОСОБА_8. - ОСОБА_9., однак свідоцтва про право на спадщину за заповітом вони не отримували.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 У цей же день від відповідачки їм стало відомо, що 1 жовтня 2002 року ОСОБА_7 у віці 89 років подарувала свій будинок та земельну ділянку ОСОБА_6Указуючи на те, що ОСОБА_7 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, просили визнати недійсними укладені нею договори дарування від 11 жовтня 2002 року та стягнути з відповідачки на їхню користь судові витрати.

У лютому 2007 рокуОСОБА_1, ОСОБА_2. уточнили позовні вимоги, просили поновити їм строк звернення до суду. Зазначали, що про наявність договорів дарування дізналися лише ІНФОРМАЦІЯ_3 після смертіОСОБА_6, тому до суду з позовом звернулись лише 15 січня 2007 року.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 21 жовтня 2008 року позов ОСОБА_1. та ОСОБА_2. задоволено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 17 грудня 2008 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзіОСОБА_1. та ОСОБА_2., яка приєдналася до касаційної скарги просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, щоІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_7, якій на день смерті виповнилося 89 років (а.с. 12).

4 листопада 1988 року нею був складений заповіт, за яким будинок АДРЕСА_1 вона заповіла трьом своїм дітям: ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_1 (а.с. 16).

11 жовтня 2002 року ОСОБА_7 уклала договори дарування, відповідно до яких передала в дар своєму синові, ОСОБА_6, земельну ділянку площею 0, 114 га, яка належала їй на праві приватної власності на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: м. АДРЕСА_1, та будинок, який знаходиться на цій земельній ділянці.

13 травня 2003 року ОСОБА_6 зареєстрував право власності на зазначений житловий будинок (а.с. 15).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер і в порядку спадкування спірне майно перейшло до його дочки - ОСОБА_6

Визнаючи на підставі ст. 225 ЦК України недійсними договори дарування земельної ділянки та житлового будинку від 11 жовтня 2002 року, суд першої інстанції виходив із того, що в момент їх укладення ОСОБА_7, якій виповнилось 89 років, у силу хвороби не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Зазначений факт установлено судом на підставі оцінки досліджених ним доказів: медичної картки померлої, довідок медичних установ про стан її здоров'я, показань свідків - лікарів ОСОБА_10.ОСОБА_11. та висновку посмертної судово-психіатричної експертизи № 438 від 11 липня 2007 року, підтвердженого в судовому засіданні експертом ОСОБА_12 про те, що ОСОБА_7 у момент вчинення договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку, 11 жовтня 2002 року, страждала атеросклеротичною деменцією й не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними ( а.с. 17-21, 76, 87-92, 145-146).

При цьому суд вважав, що строк звернення до суду не порушено, виходячи з того, що про порушення свого права позивачам стало відомо після смертіОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_3, оскільки до його смерті вони періодично користувалися спірним будинком і земельною ділянкою, займались його ремонтом і не могли знати про порушення своїх прав.

Висновок суду першої інстанції ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

При цьому суд правильно виходив з норми до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , відповідно до якого до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Згідно з п. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Застосовуючи до спірних договорів положення ст. 225 ЦК України суд першої інстанції з урахуванням вимог закону та зібраних доказів дійшов обґрунтованого висновку про недійсність цих договорів.

Скасувавши законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції апеляційний суд припустився помилки при застосуванні норм ст. ст. 261, 267 ЦК України та зробив неправильний висновок про пропущення позивачами позовної давності, у зв'язку із чим відповідно до ст. 339 ЦПК України рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.