6-27534св08 Про надання дозволу на прибудову до приватизованої квартири - 04.03.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1до Болехівської міської ради, ОСОБА_2 ОСОБА_3про скасування державного акта на право приватної власності на землю та рішення Болехівської міської ради від 8 липня 1999 року в частині надання земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 жовтня 2008 року,

У жовтні 2006 рокуОСОБА_1. звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі рішення Болехівської міської ради від 8 липня 1999 року №5/52з-6/99 безоплатно передано у власність ОСОБА_2. земельну ділянку, що розташовану на площі АДРЕСА_1, площею 0, 015 га і видано на цю ділянку державний акт на право приватної власності на землю серії І-ІФ № 015818. Цим же рішенням земельна ділянка площею 0, 04 га виділена ОСОБА_3

Указувала, що на спірній земельній ділянці з 1989 року знаходяться каналізаційні труби до будинку, у тому числі до її квартири, доступ до яких обмежений, оскільки ОСОБА_2. на цій земельній ділянці незаконно звела добудову. Посилаючись на те, що внаслідок надання у власність ОСОБА_2. і ОСОБА_3спірної земельної ділянки вона не має доступу до зовнішньої стіни своєї квартири та каналізаційних труб, просила суд ухвалити рішення, яким скасувати державний акт на право приватної власності на землю серії І-ІФ № 015818, виданий ОСОБА_2., та рішення Болехівської міської ради від 8 липня 1999 року № 5/52з-6/99 у частині надання ОСОБА_2. і ОСОБА_3земельної ділянки.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківскьої області від 14 жовтня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзіОСОБА_1. просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що будинокАДРЕСА_1 є багатоквартирним житловим будинком, в якому проживають сторони: ОСОБА_1., якій на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, а її мати, ОСОБА_3., уАДРЕСА_1 цього будинку.

14 лютого 1995 року ОСОБА_2. звернулася до Болехівської міської ради із заявою про надання дозволу на прибудову до приватизованої квартири АДРЕСА_1Рішенням виконавчого комітету Болехівської міської ради від 19 квітня 1995 року ОСОБА_2. дозволено добудовувати до АДРЕСА_1 дві кімнати, робочий кабінет, кухню та ванну, а ОСОБА_4, колишній власниці квартири АДРЕСА_1цього будинку, дозволено добудувати ванну кімнату. У 2002 році ОСОБА_4 продала свою квартиру АДРЕСА_1позивачціОСОБА_1.

Рішенням Болехівської міської ради від 8 липня 1999 року №5/52з-6/99 безоплатно передано у власність ОСОБА_2. земельну ділянку, розташовану на площі АДРЕСА_1, площею 0, 015 га.

На підставі рішення Болехівської міської ради від 8 липня 1999 року ОСОБА_2. отримала державний акт на право приватної власності на землю серії І-ІФ № 015818 від 30 липня 1999 року площею 0,0137 га для будівництва і облаштування житлових та господарських будівель (а.с. 6).

ВідмовляючиОСОБА_1. у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що оскільки чинним на той час Земельним кодексом України (2768-14) (у редакції від 18 грудня 1990 року) не було визначено поняття прибудинкової території, тому Болехівська міська рада як розпорядник землі в межах своєї компетенції правомірно передала спірну земельну ділянку ОСОБА_2. у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 17 цього Кодексу.

Проте з такими висновками судових інстанцій не можна погодитись, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального і процесуального права.

Так, ст. ст. 2, 3, 10 Земельного кодексу України (у редакції від 18 грудня 1990 року) визначено склад земель України, порядок, віднесення їх до певних категорій відповідно до їх цільового призначення, умови переведення з однієї категорії до іншої та компетенцію державних органів у галузі регулювання земельних відносин.

Відповідно до цільового призначення землі за цим Кодексом поділяються, зокрема, на землі населених пунктів та на землі запасу. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї в іншу провадиться за рішенням відповідних органів (ст. 2 цього Кодексу).

Стаття 63 Земельного кодексу України (у редакції 18 грудня 1990 року) передбачає, що всі землі в межах міста належать до земель міста, використання яких здійснюється відповідно до проектів планування та забудови міста і планів земельно-господарського устрою.

Розділом VII цього Кодексу передбачено систему заходів щодо землеустрою, до якої, зокрема, входить складання схем землеустрою, розробка проектів нових та існуючих землекористувань, ведення землевпорядної документації, пов'язаної з використанням і охороною земель тощо.

Крім того, Закон України "Про основи містобудування" (2780-12) (у редакції від 16 листопада 1992 року), вимагав ведення містобудівного кадастру населених пунктів, який повинен містити систему даних про належність територій до відповідних функціональних зон, характеристику будинків і споруд на землях усіх форм власності, відомості про землі в якому повинні базуватися на даних державного земельного кадастру.

Як убачається з матеріалів справи - справи № 496 генерального плану (схеми) від січня 1958 року, схемою визначено межі й площу земельної ділянки - 1049, 53 га, на якій розташований житловий будинок квартирного типу та належні до нього нежитлові будівлі, АДРЕСА_1(а.с. 173-176).

Вирішуючи спір і визнаючи правомірним надання ОСОБА_2. частини цієї земельної ділянки в приватну власність, суд належним чином не дослідив генеральний план міста, іншу містобудівну та землевпорядну документацію й не дав їм оцінки, хоча зазначені обставини мають суттєве значення для правильного вирішення спору, ураховуючи те, що відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України (1990 року) віднесення земель до відповідних категорій та зміна їх цільового призначення здійснюється на підставі рішень відповідних органів, а порядок використання і забудови земель - відповідно до вимог Закону України "Про основи містобудування" (2780-12) .

Висновок суду про те, що на час виникнення спірних правовідносин у законодавстві не існувало поняття прибудинкової території та заборони на її передачу в приватну власність, не ґрунтується на вимогах закону.

Так, Правилами користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 (572-92-п) передбачено закріплення за житловим будинком прибудинкової території, та що технічні характеристики будинку відображаються в його технічному паспорті; з кожним зі співвласників будинку, де не створено товариство (об'єднання) співвласників, укладаються договори на участь у витратах на утримання будинку і прибудинкової території.

Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Державного комітету України по житлово-комунальному господарству, Державного комітету України у справах містобудування і архітектури, Фонду державного майна України від 5 квітня 1996 року № 31/30/53/396, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 квітня 1996 року № 203/1228 (z0203-96) , яким затверджено Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків, передбачено, зокрема, визначення порядку встановлення меж прибудинкової території існуючого житлового фонду.

Згідно з п. 2.1 цього Положення прибудинкова територія - це встановлена за проектом поділу території мікрорайону (кварталу) та проектом забудови земельна ділянка багатоквартирної несадибної житлової забудови, яка необхідна для розміщення та обслуговування житлового будинку (будинків) і пов'язаних з ним господарських та технічних будівель і споруд. Прибудинкова територія встановлюється для будинку (будинків) і не може виділятися для частини будинку (блоку, поверху, секцій квартир тощо).

Склад та поділ території мікрорайону кварталу на окремі земельні ділянки прибудинкових територій визначаються необхідністю забезпечення ефективного утримання та експлуатації житлового будинку та прибудинкових територій на підставі дотримання встановлених будівельних, протипожежних і санітарних норм.

Прибудинкова територія включає: територію під житловим будинком (житловими будинками); проїзди та тротуари; озеленені території; ігрові майданчики для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку; майданчики для відпочинку дорослого населення; майданчики для занять фізичною культурою; майданчики для тимчасового зберігання автомобілів; майданчики для господарських цілей; майданчики для вигулювання собак; інші території, пов'язані з утриманням та експлуатацією будинків та інших пов'язаних з ними об'єктів.

Виділення частки земельної ділянки з прибудинкової території власникам квартир і нежитлових приміщень будинку в натурі та їх окреме відчуження не допускалося.

Крім того, визнаючи правомірними рішення ради про передачу ОСОБА_2. у приватну власність земельної ділянки та виданий їй державний акт на цю земельну ділянку, суд вважав, що права й інтересиОСОБА_1. як власника частини будинку ними не порушуються.

При цьому суд усупереч вимогам ст. ст. 212, 213 ЦПК України залишив поза оцінкою її доводи та надані нею докази: акт комісії від 9 серпня 2004 року, листи від 12 липня 2004 року та 9 серпня 2004 року про знаходження на цій земельній ділянці каналізаційної мережі, якою користується позивачка та власники інших квартир будинку (а.с. 9-11).

Не дав суд також оцінки й доводамОСОБА_1. про порушення її прав власника квартири, оскільки у зв'язку зі зведенням ОСОБА_2. прибудови на спірній земельній ділянці, погіршилася інсоляція в її квартирі, а вона позбавлена можливості доступу як до каналізаційної мережі так і до зовнішніх стін і вікна своєї квартири.

Ураховуючи те, що судами обставини справи з'ясовані неповно, а судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права, вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону України "Про власність", чинного на час виникнення спірних правовідносин, власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення не були поєднані з позбавленням володіння.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 жовтня 2008 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Долинського районного суду Івано-Франківської області.