Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Борисенко І.В., Голубєвої Г.К., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2015 у справі № 826/17209/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнбоу Текнолоджис" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2015, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнбоу Текнолоджис" задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 11.07.2014 № 0009972202.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Рейнбоу-Текнолоджис" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Рейнарз ЛТД" за лютий 2014 року, за результатом якої складено акт від 02 липня 2014 року № 1207/26-59-22-02/37405017 про порушення позивачем пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за лютий 2014 року на суму 267227,00 грн.

Зазначені обставини стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 11 липня 2014 року № 0009972202, яким ТОВ "Рейнбоу-Текнолоджис" збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 334034,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 267227,00 грн., за штрафними санкціями - 66807,00 грн.

Внаслідок оскарження прийнятого відповідачем спірного рішення в адміністративному порядку, його залишено без змін.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентом, підтверджується первинними документами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ "Рейнарз ЛТД" за договором поставки № 555П від 21 січня 2014 року, предметом якого є поставка комплектуючих виробів, друкованих плат, обладнання, матеріалів, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками. Згідно умов договору доставка товарів здійснюється в офіс покупця службою доставки постачальника, а витрати з доставки товарів покладаються на постачальника.

При укладенні договору сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаного у контрагента товару, суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію вищенаведеного договору, також встановили, що придбаний у контрагента товар було в подальшому реалізовано позивачем ПП "Артон", ТОВ "Дослідний завод зварювального устаткування інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона", ТОВ "Система Сервіс", ПП "Резерв-1", ПП "Лайт Роут".

Поруч з цим, суди, врахувавши доводи податкового органу про те, що на момент проведення перевірки придбаний у ТОВ "Рейнарз ЛТД" товар знаходився на складі позивача та не був реалізований (перевірка проводилась з 20 червня 2014 року по 24 червня 2014 року), об'єктивно прийняли до уваги, що позивачем реалізовано товар у липні - серпні 2014 року. А також те, що за умовами договору поставки від 21 січня 2014 року № 555П, укладеного між позивачем та ТОВ "Рейнарз ЛТД", замовлення на товару оформлюється у специфікаціях. Замість специфікацій, позивачем оформлено замовлення у видаткових накладних, що також узгоджується із умовами договору поставки від 21 січня 2014 року № 555П, оскільки пунктом 1.3 цього договору встановлено, що за узгодженням сторін можливе постачання товарів без складання специфікацій.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом (2755-17) або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами, укладеного правочину.

Оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

Разом з цим, 30.11.2015 припинено юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейнбоу Текнолоджис", про що в ЄДРПОУ вчинено запис 10661110016012098.

Відповідно до частини 2 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції визнає законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриває провадження у справі, якщо після їх ухвалення виникли обставини, які є підставою для закриття провадження у справі, та ці судові рішення ще не виконані.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі у разі ліквідації підприємства, установи, організації, яка була стороною у справі.

За наведених обставин ухвалені у справі законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій визнаються такими, що втратили законну силу із закриттям провадження у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 157, 220, 222, 223, 224, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Визнати законні постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2015 такими, що втратили законну силу та закрити провадження у справі № 826/17209/14.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .