Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства - 500, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2008 року,

У травні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівського комунального підприємства - 500 (далі - ЛКП - 500), Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про поновлення на роботі на посаді головного інженера ЛКП - 500, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення у рахунок відшкодування моральної шкоди 5 тис. грн., посилаючись на те, що її незаконно було звільнено у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування судових рішень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що у відповідача дійсно було скорочення штату працівників, а саме посади головного інженера, яку займала ОСОБА_1 Позивачка не була членом профспілкового комітету, що діяв на підприємстві, тому її звільнення без згоди профспілкового комітету не суперечить законодавству.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовій договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За правилами ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно з п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 ст. 40, може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкового органу не пізніше як через місяць з дня одержання згоди профспілкового органу.

З матеріалів справи вбачається, що наказом від 4 березня 2003 року № 8/4 ОСОБА_1, майстра з експлуатації ЛКП - 502, зараховано на підставі переведення на посаду головного інженера ЛКП - 500 (а. с. 29).

Наказом від 5 березня 2007 року № 17 "Про внесення змін до штатного розпису ЛКП -500" у зв'язку з виробничою необхідністю ліквідовано посаду головного інженера, а введено посаду заступника директора ЛКП-500. Вивільнено з 5 травня 2007 року у зв'язку з ліквідацією посади головного інженера ЛКП-500 ОСОБА_1 (а. с. 13).

Відповідно до наказу від 8 травня 2007 року № 24/к ОСОБА_1 звільнено з посади головного інженера на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників (а. с. 17).

Згідно з довідкою, виданою профспілковим комітетом ЛКП - 500, ОСОБА_1 не є і не була членом профспілкового комітету (а. с. 45).

Однак, відповідно до листа голови Львівської обласної організації профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України довідка профспілкового комітету ЛКП - 500 про те, що ОСОБА_1 не є членом профспілки, суперечить Статуту галузевої профспілки ( а. с. 71).

Але суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, не перевірив належним чином доводів позивачки та доводів голови Львівської обласної організації профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України щодо невідповідності довідки, наданої профспілковим комітетом ЛКП - 500, про те, що ОСОБА_1 не є членом профспілки.

При цьому не було враховано, що із заробітної плати ОСОБА_1 утримувалися внески члена профспілки та повинні бути повернуті позивачці як безпідставно утримані, про що зазначалось у листі голови профспілкового комітету ЛКП № 500 ( а. с. 45 ).

Суд також належним чином не з'ясував, які є докази про те, що ОСОБА_1 відмовилася від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести її за згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, зокрема на посаду майстра з експлуатації, яка за доводами позивачки була вакантною; чи не користувалася ОСОБА_1 переважним правом на залишення на роботі.

Суд апеляційної інстанції при перевірці доводів апеляційної скарги та залишенні рішення суду першої інстанції без змін також без належної оцінки взяв до уваги лист профспілкового комітету ЛКП № 500 про те, що ОСОБА_1 не була членом профспілки, а її звільнення є законним (а. с. 112). При цьому суд апеляційної інстанції не з'ясував, ким підписаний зазначений лист, оскільки з нього вбачається, що він підписаний не головою профспілкового комітету.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення вважати обґрунтованими немає підстав. Такі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.