Колегія суддів Судової палати

у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, встановлення опікунства, визнання місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання дитини,

ОСОБА_1. звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідачка є матір'ю малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1року народження, проте вихованням сина вона не займається. Дитина з двох років проживала з батьком ОСОБА_4., а пізніше, після її одруження з ОСОБА_4. проживає з нею та її сином ОСОБА_5., а також ОСОБА_6., яка народилася вже після загибелі батька. Просила суд позбавити ОСОБА_2. батьківських прав та призначити її опікуном дитини.

Рішенням Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 25 червня 2007 року позов задоволено. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено. Позбавлено ОСОБА_2. батьківських прав у відношенні її сина ОСОБА_7. ОСОБА_1. призначено над дитиною опікуном та визначено його місце проживання з позивачкою.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 5 грудня 2007 року рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 25 червня 2007 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги і позбавляючи ОСОБА_2. батьківських прав, суд першої інстанції, з рішенням якого погодилася й апеляційна інстанція, виходив з того, що відповідачка тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не піклується про дитину, не бере участі в її вихованні та матеріальному забезпеченні.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки вони зроблені у порушення норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських з підстав, встановлених цією статтею Кодексу.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 15 та 16 Постанови № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав" роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Вирішуючи спір, суди наведеної норми Закону та зазначених роз'яснень Пленуму Верховного Суду України не врахували та у порушення ст. ст. 60, 213, 214, 309 ЦПК України не з'ясували: які правовідносини сторін випливають з установлених обставин, які безпосередні докази свідчать про ухилення відповідачки від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, у чому полягає її винна поведінка у свідомому нехтуванні своїми обов'язками, чи вживалися до неї заходи реагування за заявами позивачки та батька дитини.

Не було надано судами й оцінки поясненням відповідачки про те, що вона перебуваючи у шлюб із ОСОБА_4. через скрутне матеріальне становище у родині та за згодою батька дитини змушена була залишити сина з чоловіком та поїхати на заробітки до Москви, однак періодично вона приїжджала додому та привозила у родину гроші, одяг, подарунки та продукти харчування, а отже матеріально підтримувала свого сина. ОСОБА_4 до суду із позовом про стягнення з відповідачки аліментів на утримання дитини не звертався.

Крім того, після трагічної загибелі її колишнього чоловіка - батька дитини, відповідачка одразу ж приїхала до Краснодону та виявила бажання забрати сина, однак їй у цьому було відмовлено та вона була позбавлена можливості зустрічатися та спілкуватися з сином через вчинення їй у цьому перешкод з боку ОСОБА_4 та ОСОБА_1

З огляду на викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити .

Рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 25 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 5 грудня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.