Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,

Лященко Н.П., Перепічая В.С.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовомОСОБА_1 доОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Зубарєва Ігоря Юрійовича про визнання недійсними договору дарування та довіреності за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 11 березня 2008 року,

У лютому 2004 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2., ОСОБА_3., приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Зубарєва І.Ю. про визнання недійсними договору дарування та довіреності, посилаючись на те, що їй на праві власності належало 29/100 частин квартири АДРЕСА_1. 13 вересня 2001 року вона з ОСОБА_2., якому на праві власності належало 29/100 частин квартири АДРЕСА_2, уклала договір міни вказаних жилих приміщень. При укладанні договору міни від її імені за дорученням діяла ОСОБА_3

24 січня 2004 року позивачці стало відомо, що належна їй за договором міни частина квартири, 13 вересня 2001 року була подарована ОСОБА_3., яка діяла від її імені, ОСОБА_2

Оскільки ОСОБА_1. доручення на укладання договору дарування не давала, власником спірної квартири вона стала 13 вересня 2001 року, а тому 12 вересня 2001 року ще не могла розпоряджатися вказаною квартирою, просила позов задовольнити, визнати недійсними договір дарування від 13 вересня 2001 року та довіреність від 12 вересня 2001 року.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2007 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування 29/100 частин квартири № 12 з відповідною частиною місць спільного користування в будинку АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_2. та ОСОБА_3., яка діяла за дорученням від 12 вересня 2001 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 14 вересня 2001 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Окремою ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2007 року інформовано голову Харківської обласної колегії адвокатів про виявлені порушення.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 11 березня 2008 року рішення та окрему ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2007 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. ставить питання про скасування рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1., апеляційний суд вважав, що відсутні підстави для висновку про відчуження майна внаслідок помилки позивачки.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Згідно із ч. 1 ст. 56 ЦК України 1963 року угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Частинами 2, 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) установлено, що під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Як убачається з матеріалів справи, 14 листопада 2000 року ОСОБА_1. подарувала ОСОБА_2 29/100 частин квартири АДРЕСА_1 з відповідною частиною місць спільного користування (а.с.53).

12 вересня 2001 року вказаний договір дарування від 14 листопада 2000 року розірвано (а.с. 52).

Згідно з договором міни від 13 вересня 2001 року ОСОБА_3, яка діяла за дорученням ОСОБА_1., передала у власність ОСОБА_2 належні ОСОБА_1. 29/100 частин квартири АДРЕСА_1 з відповідною частиною місць спільного користування. ОСОБА_2. передав у власність ОСОБА_1. належні йому 29/100 частин квартири № АДРЕСА_2 з відповідною частиною місць спільного користування (а.с. 4).

Згідно з договором дарування від 14 вересня 2001 року ОСОБА_3, діючи від імені ОСОБА_1., подарувала, а ОСОБА_2. прийняв у дар 29/100 частин квартириАДРЕСА_2 з відповідною частиною місць спільного користування (а.с.6).

Судом було встановлено, що на час видачі доручень, 12 вересня 2001 року позивачці було сімдесят два роки й унаслідок свого похилого віку вона вважала, що уповноважує ОСОБА_3. тільки обміняти належну їй частину квартири АДРЕСА_1 та не мала наміру уповноважувати ОСОБА_3. на дарування частини квартири АДРЕСА_2, яка на той час належала відповідачу ОСОБА_2 - брату ОСОБА_3.

Тобто, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1. про визнання недійсним договору дарування, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_1. не мала наміру дарувати спірну квартиру, вона мала намір лише обміняти квартири, але ніяк не відчужувати за договором дарування.

Згідно зі ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 11 березня 2008 року задовольнити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 11 березня 2008 року скасувати, рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2007 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.