Колегія суддів Судової палати

у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши справу за позовом Добровеличківської районної державної адміністрації Кіровоградської області таОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,

У вересні 2007 року Добровеличківська райдержадміністрація та ОСОБА_1звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідач є батькомОСОБА_3ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження. Проте він з 2003 року після загибелі матері дитини та дружини ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. Рішенням виконкому Добровеличківської селищної ради від 31 липня 2003 року № 72 над дитиною встановлена опіка та ОСОБА_1- рідну тітку ОСОБА_3призначено опікуном. З цього часу дитина проживає в сім'ї опікуна. Відповідач матеріально дитину не підтримує, участі у її вихованні не бере, її життям, навчанням та здоров'ям не цікавиться. Дитина фактично залишилася без батьківського піклування, але не маючи документального підтвердження, вона позбавлена права на отримання державної допомоги. З цих підстав просили позбавити ОСОБА_2батьківських прав стосовно малолітньої ОСОБА_2

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2007 року позов задоволено частково.

Позбавлено ОСОБА_2батьківських прав стосовно неповнолітньої ОСОБА_2.,ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження. ПереданоОСОБА_2. під нагляд органу опіки та піклування Добровеличківської районної державної адміністрації Кіровоградської області. Стягнуто з відповідача аліменти у розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму, встановлено для дитини відповідного віку, починаючи з 24 вересня 2007 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до 9 липня 2015 року.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 26 лютого 2008 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2007 року залишено без змін.

У касаційній скарзОСОБА_2 ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги і позбавляючи ОСОБА_2батьківських прав, суд першої інстанції, з рішенням якого погодилася й апеляційна інстанція, виходив з того, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не піклується про дитину, не бере участі в її вихованні та матеріальному забезпеченні.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки вони зроблені у порушення норм матеріального та процесуального права.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 15 та 16 Постанови № 3 від 30 березня 20078 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав" роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Роблячи висновки про те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, суди належним чином не перевірили пояснення відповідача відносно того, що через свою хворобу та тривалий період лікування він був позбавлений можливості виконувати свої батьківські обов'язки, а також того, що він та його рідні (мати та сестра) були позбавлені можливості зустрітися, поспілкуватися та надати матеріальну допомогу дитині через постійне вчинення їм у цьому перешкод з боку позивачки, яка вважає його винним у загибелі дружини та матері дитини.

Крім того, суд не перевірив, чи належний орган дав висновок про позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки відповідно до положень ст. 214 СК України, ч. 1 ст. 11 Закону України від 13 січня 2005 року № 2342-ІV "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" (далі - Закон), органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районі в міст Києва та Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

З огляду на викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 лютого 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.