Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Яценко Лідія Іванівна, про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу житлового будинку та визнання угоди про внесення змін до договору купівлі-продажу недійсною, за касаційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Яценко Л.І. на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 18 грудня 2007 року,

У квітні 1999 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що він є власником 64/100 часток будинку АДРЕСА_1.

12 березня 1997 року ОСОБА_3, якій належало 36/100 часток цього будинку, через нотаріальну контору звернулася до нього із заявою про продаж своєї частки будинку за 5000 грн. і пропозицією придбати цю частку. Оскільки запропонована ціна не відповідала реальній вартості відчужуваного майна, він відмовився від такої пропозиції.

23 червня 1997 року ОСОБА_3 продала належну їй частку будинку ОСОБА_2 за 791 грн., про що йому стало відомо лише в березні 1999 року.

Оскільки такими діями відповідачів було порушено його переважне право на придбання спірної частки будинку, ОСОБА_1 просив суд перевести на нього права та обов'язки покупця за договором від 23 червня 1997 року, стягнувши з нього на користь ОСОБА_2 791 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

В березні 2004 року ОСОБА_1 доповнив позов вимогою про визнання недійсною укладеної відповідачами угоди від 30 травня 2003 року про внесення змін до договору купівлі-продажу від 23 червня 1997 року, за якою внесено зміни до п. 2 договору купівлі-продажу й зазначено, що продаж спірної частки будинку вчинено за 5000 грн.

Останнім рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки від 6 квітня 2007 року в позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 18 грудня 2007 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: угоду між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 від 30 травня 2003 року про внесення змін до договору купівлі-продажу від 23 червня 1997 року визнано недійсною; переведено з ОСОБА_2 права та обов'язки покупця 36/100 часток будинку АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 23 червня 1997 року на ОСОБА_1, з якого стягнуто на користь ОСОБА_2 1777 грн. - суму вартості цієї частки будинку.

У касаційних скаргах ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Яценко Л.І. посилаються на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставлять питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення місцевого суду.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами ст. 114 ЦК УРСР 1963 року при продажу частки в спільній власності сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має право привілеєвої купівлі частки, що продається по ціні, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, крім випадку продажу з прилюдних торгів.

Продавець частки в спільній власності зобов'язаний повідомити в письмовій формі решту учасників спільної часткової власності про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її. Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права привілеєвої купівлі або не здійснить цього права щодо будинків протягом одного місяця з дня одержання повідомлення, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі.

При продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі інший учасник спільної власності протягом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про перевід на нього прав і обов'язків покупця.

Відмовляючи в позові, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_1 відмовився від переважного права на придбання спірної частки будинку на тих умовах і за тією ціною, на яких її було відчужено.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу та додаткова угода до нього були укладені відповідачами з порушенням права позивача бути першим покупцем відчужуваної частки будинку, оскільки відповідачами не доведено факту продажу частки будинку за іншою ціною, ніж указаною в договорі, а тому на ОСОБА_1 слід перевести права та обов'язки покупця за цим договором.

Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи місцевим судом встановлено, що 12 березня 1997 року ОСОБА_3 через приватного нотаріуса довела до відома ОСОБА_1 про те, що належні їй 36/100 частки будинку АДРЕСА_1 продаються за 5000 грн. Згоди на придбання частки на цих умовах ОСОБА_1 не дав. 23 червня 1997 року ОСОБА_6 через свого довірителя ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу належної їй частки спірного будинку за 5000 грн., хоча в тесті договору помилково було зазначено, що договір вчинено за 792 грн.

Під час розгляду справи 30 травня 2003 року між відповідачами укладено угоду, якою внесено зміни до п. 2 договору від 23 червня 1997 року та вказано, що його вчинено за 5000 грн.

Місцевий суд, встановивши на підставі доказів, яким було дано належну оцінку, той факт, що між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірної частки будинку було укладено за 5000 грн., дійшов обґрунтованого висновку про те, що право позивача на переважне придбання спірної частки будинку, встановлене ст. 114 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, порушено не було.

Апеляційний суд в порушення вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України встановлені місцевим судом факти не спростував та, ґрунтуючись на тих самих доказах, неправильно застосував норми матеріального права.

За таких обставин місцевий суд, повно і всебічно встановивши обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе рішення.

Згідно з вимогами ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Яценко Л.І. задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 18 грудня 2007 року скасувати, а рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 6 квітня 2007 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.