6-7827св08 Про визнання права власності на нерухоме майно за невиконання договору підряду - 11.02.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Вишгородська міська рада Київської області про визнання права власності на нерухоме майно,

У червні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Вишгородська міська рада Київської області про визнання права власності на нерухоме майно.

Позивач зазначив, що 5 серпня 2002 року сторони уклали договір підряду, згідно з яким він зі свого матеріалу на перехресті автошляхів Київ-Вишгород-Димер побудував кафе швидкого харчування з парканом до нього. Будівництво було завершено 5 березня 2005 року і відповідно до акту прийомки-передачі виконаних робіт приватний підприємець ОСОБА_2 прийняв без зауважень і зобов'язався за рахунок власних та залучених кредитних коштів у термін до 5 травня 2005 року перерахувати позивачу 205 050 грн., що складається з вартості виконаних робіт - 100 тис. грн. та вартості матеріалів - 105 050 грн.

Однак у вказаний термін відповідач не розрахувався з ним та став ухилятися від виконання угоди.

Оскільки у відповідності до п. 5 договору № 1 передбачено, що у разі несплати замовником ПП ОСОБА_2 підряднику ОСОБА_1 на протязі двох місяців суми коштів після закінчення будівництва згідно актам виконаних робіт, а також вартості будівельних матеріалів вище вказаний об'єкт переходить у власність підрядника ОСОБА_1, позивач просив визнати за ним право власності на майно.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від

20 серпня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 січня 2008 року, позов ОСОБА_1 задоволено. За ОСОБА_1 визнано право власності на збудований об'єкт - кафе швидкого харчування на перехресті автошляхів Київ - Вишгород - Димер з парканом навколо нього.

У касаційній скарзі Вишгородська міська рада просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, посилався на рішення Новопетрівської сільської ради від 26 червня 2006 року, акт вибору та обстеження земельної ділянки на території ради від 30 листопада 2001 року, попереднє погодження місця розташування земельної ділянки під розміщення кафе швидкого харчування Вишгородським районним відділом земельних ресурсів від 15 серпня

2003 року, а також на те, що земельна ділянка, на якій проведено будівництво, відведена саме для цієї мети.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна з таких підстав.

Згідно з пп.2, 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 125 ЗК України право власності чи користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право, та його державної реєстрації.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (ст. 376 Цивільного кодексу України).

Статтею 24 Закону України "Про планування і забудову територій" передбачено, що фізичні чи юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єкта містобудування зобов'язані отримати дозвіл від виконавчого комітету ради.

Установлено, що 5 серпня 2002 року сторони уклали договір підряду, згідно з яким ОСОБА_1 зі свого матеріалу на перехресті автошляхів Київ-Вишгород-Димер побудував кафе швидкого харчування з парканом до нього. Будівництво було завершено 5 березня 2005 року.

Зведений об'єкт являється капітальною спорудою, хоч земельна ділянка відводилась ОСОБА_2 для розміщення малої архітектурної форми.

Будівництво спірного об'єкту було розпочато сторонами без отримання дозволу виконавчого комітету Вишгородської ради та при відсутності відповідних документів на право власності чи оренду земельної ділянки.

Проте і наявність такого дозволу на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, без розробленої та затвердженої належним чином проектно-кошторисної документації.

Згідно з пп. 3, 8 "Типових правил розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності", затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 13 жовтня 2000 року № 227 (z0755-00) , дозвіл на розміщення малої архітектурної форми може бути виданий після подання, серед інших, документу, що посвідчує право на земельну ділянку.

Пункт 7 даних Правил передбачає, що відсутність одного з документів на розміщення малої архітектурної форми є підставою для відмови в наданні такого дозволу.

Згідно ч. 3 ст. 125 Земельного кодексу України приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, та докази його державної реєстрації відсутні, а тому дане будівництво підпадає під ознаки самочинного будівництва передбачені

ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Не набувши права користування земельною ділянкою та права власності на новостворене на цій ділянці нерухоме майно, ОСОБА_2 не міг передавати не набуте право іншій особі.

Оскільки спірна споруда являється самочинним будівництвом і відносно права на неї не могли укладатись ніякі угоди між сторонами, суд не вправі був визнавати право власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

За таких обставин, коли суд, встановивши обставини справи, неправильно застосував закон, судові рішення відповідно до положень ст. 341 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Вишгородської міської ради задовольнити.

Рішення Вишгородської міської ради на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 серпня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 січня 2008 року скасувати.