Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Балюка М.І., Барсукової В.М.,

Данчука В.Г., Луспеника Д.Д., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про визнання договору дарування удаваною і недійсною угодою, перевід прав та обов'язків покупця за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 23 липня 2008 року,

У березні 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом та з урахуванням уточнених вимог посилався на те, що 17 березня 2004 року між ним та ОСОБА_3 фактично був укладений договір купівлі-продажу 2/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1, він сплатив продавцю 14500 грн. Проте замість договору купівлі-продажу був укладений договір дарування між ОСОБА_3 та його дружиною ОСОБА_2 Зазначав, що договір дарування є удаваною угодою, укладений у зв'язку з неможливістю продажу частини будинку через претензії співвласників, які мали переважне право купівлі у спільній частковій власності, та ОСОБА_3 не міг би подарувати сторонній людині свою власність.

У зв'язку з наведеним просив поновити строк позовної давності, визнати недійсним зазначений договір дарування, визнати його стороною у фактичному договорі купівлі-продажу з переведенням на нього прав та обов'язків покупця, повернути сторони у первісне становище, зобов'язавши ОСОБА_3 повернути йому 14500 грн. з поверненням проданого житла, визнати за ним право власності на набуту в період шлюбу 1/5 частину житлового будинку.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирській області від 14 квітня 2008 року позов задоволено частково. Визнано недійсним і удаваним договір дарування 2/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 і ОСОБА_2, визнано ОСОБА_1 стороною у фактичному продажі йому цієї частини жилого будинку з переведенням на нього прав та обов'язків покупця. Зобов'язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 14500 грн., а ОСОБА_1 зобов'язано повернути продавцю куплену частину будинку, розподілено судові витрати.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 23 липня 2008 р. рішення суду першої інстанції в частині визнання договору дарування недійсним і удаваним залишено без змін. У решті частині рішення скасовано і справу направлено на новий розгляд.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвали нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що для приховання фактичного договору купівлі-продажу між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 частини жилого будинку за 14500 грн., що підтверджується свідками та письмовою розпискою, був укладений договір дарування між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, щоб уникнути спору щодо переважного права інших співвласників на купівлю у спільній частковій власності. Оскільки кошти за купівлю частини будинку продавцю передавав ОСОБА_1, тому суд визнав договір дарування удаваним правочином та перевів на нього права і обов'язки покупця, сторони приведені у попереднє становище. Крім того, суд поновив строк позовної давності.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду щодо визнання договору дарування удаваним та недійсним, проте скасував рішення суду в частині переведення прав та обов'язків покупця за фактичним договором купівлі-продажу на ОСОБА_1 з направленням справи на новий розгляд, оскільки до участі у справі не були залучені інші співвласники жилого будинку, які мають переважне право на купівлю частки у праві спільної часткової власності.

Проте до таких висновків суди прийшли із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 235 ЦК України, на яку посилався позивач та яку застосував суд, і роз'яснень, даних у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р. № 3 (v0003700-78) (з відповідними змінами) "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", суд, установивши, що угода укладена сторонами з метою приховати іншу угоду, визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі. В тому разі, коли така угода суперечить законові, суд постановляє рішення про визнання недійною укладеної сторонами угоди із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку вони мали на увазі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, матеріалами справи підтверджується, що договір дарування був 14 березня 2004 року укладений ОСОБА_3 з ОСОБА_2, а не з позивачем ОСОБА_1, який просив визнати цей договір удаваним.

Для визнання правочину удаваним суду слід установити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

У порушення вимог зазначених вище норм матеріального та процесуального права, суд як першої, так і апеляційної інстанції при перегляді рішення, належним чином доводи відповідача ОСОБА_2, яка була стороною договору дарування, про відсутність з її боку дій щодо приховання іншого правочину не перевірили і таких доказів у справі немає. Тому висновки суду не ґрунтуються на матеріалах справи, а посилання суду на письмову розписку ОСОБА_3 про отримання коштів за продаж частини будинку від ОСОБА_1 (при відсутності даних про дату її написання), не обґрунтовує удаваність дій ОСОБА_2 при укладенні договору дарування. Посилання позивача та суду на показання свідків у силу вимог ст. 59 ЦПК України є недопустимими доказами, оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна потребує письмової форми. У зв'язку з цим відповідно до положень ч. 1 ст. 218 ЦК України рішення суду не може ґрунтуватись на свідченнях свідків.

Крім того, ОСОБА_2 заявила сумнів з приводу достовірності письмової розписки, проте суд на порушення вимог ч. 2 ст. 185 ЦПК України не перевірив її достовірність в установленому законом порядку.

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності звернення з позовом до суду і просив про його поновлення, ОСОБА_2 проти цього заперечувала, проте резолютивна частина рішення суду не містить висновків щодо цього прохання, а у мотивувальній частині рішення відсутні посилання на обґрунтованість поважних причин пропуску такого строку.

Апеляційний суд, залишаючи в силі рішення суду про визнання договору дарування удаваним правочином і скасовуючи рішення суду в частині приведення сторін у первісний стан при визнанні фактичного договору купівлі-продажу частини жилого будинку недійсним, переведення прав та обов'язків покупця на ОСОБА_1 та направляючи в цій частині справу на новий розгляд, тим самим порушив вимоги ст. 235 ЦК України щодо застосування наслідків угоди, яку сторони мали на увазі, тобто фактично роз'єднав позовні вимоги, які є взаємодоповнюючими та окремий їх розгляд є неможливим.

За таких обставин рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 23 липня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.