6-11880св06 Про визнання недійсними договорів купівлі-продажу й дарування земельної ділянки - 11.02.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Затоківської селищної ради, третя особа - садівниче товариство "Взмор'є", про визнання недійсними рішень Затоківської селищної ради, договорів купівлі-продажу й дарування, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2006 року, додаткове рішення цього ж суду від 21 лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2007 року,

У серпні 2003 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Затоківської селищної ради, третя особа - садівниче товариство "Взмор'є" про визнання недійсними рішень Затоківської селищної ради, договорів купівлі-продажу, дарування, вдннннн матеріальної та моральної шкоди.

Зазначала, що 1 березня 1988 року її було прийнято у члени садівничого товариства "Антарктика" замість померлого в 1987 році чоловіка -

ОСОБА_7, на неї було переоформлено земельну ділянку № 622 у кварталі

№ 82 площею 700 кв. м та видано членську книжку. З цього часу вона постійно сплачувала членські внески та податок на землю.

У липні 2003 року їй стало відомо, що зазначену вище земельну ділянку ще в 1994 році закріплено за дружиною її сина - ОСОБА_2, а 10 листопада 1999 року Затоківської селищною радою видано ОСОБА_2 державний акт про право власності на спірну земельну ділянку.

Уважала, що державний акт про право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 видано незаконно внаслідок обману, оскільки вона ніколи не писала заяви про виключення із членів садівничого товариства "Антарктика" і включення замість неї до числа членів товариства ОСОБА_2

З огляду на викладене, просила на підставі ст. 57 ЦК України 1963 року визнати його недійсним, на підставі ст. 48 ЦК України 1963 року визнати недійсними договори дарування, укладені 24 грудня 2003 року між

ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, договори купівлі-продажу та дарування, укладені 22 лютого 2005 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 й ОСОБА_5, державні акти про право власності на спірну земельну ділянку, видані на ім'я ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, та рішення сесії Затоківської селищної ради про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за вказаними вище особами. Також просила стягнути зі ОСОБА_2 на її користь 50 тис. грн. на відшкодування завданої їй моральної шкоди.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від

28 грудня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним рішення 11 сесії ХХІІІ скликання Затоківської селищної ради від 23 липня 1999 року про реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку за ОСОБА_2

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки в розмірі

0,0342 га № 622 Б від 24 грудня 2003 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки в розмірі

0,0293 га № 622 А від 24 грудня 2003 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Визнано недійсним державний акт про право приватної власності на землю серії ОД № 074266, виданий ОСОБА_3 19 січня 2004 року Затоківською селищною радою.

Визнано недійсним рішення 23 сесії ХХІУ скликання від 29 грудня

2003 року № 795 про реєстрацію права приватної власності на земельні ділянки за ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Визнано недійсним договори купівлі-продажу та дарування від 22 лютого 2005 року ділянки між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Визнано недійсним рішення ХХХІУ сесії 4 скликання Затоківської селищної ради від 15 квітня 2005 року № 1476 про реєстрацію права приватної власності на земельні ділянки за ОСОБА_5

Визнано недійсним державний акт про право приватної власності на землю серії ЯА № 357811, виданий ОСОБА_5 Затоківською селищною радою.

Допущено реституцію за правочинами, визнаними недійсними (так зазначено у рішенні).

У решті позову відмовлено.

Додатковим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від

21 лютого 2007 року визнано недійсним державний акт про право приватної власності на земельну ділянку серії І-ОД № 074994, виданий 10 листопада

1999 року Затоківською селищною радою на ім'я ОСОБА_2

Визнано недійсним державний акт про право приватної власності на земельну ділянку серії ОД № 074265, виданий 19 січня 2004 року Затоківською селищною радою на ім'я ОСОБА_4

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2007 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2006 року та додаткове рішення цього ж суду від 21 лютого 2007 року залишено без змін.

У касаційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_6 просять скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що факт виключення позивачки з членів садівничого товариства "Антарктика" встановлений не був, перезакріплення земельної ділянки № 622 за відповідачкою ОСОБА_2 було проведено в порушення діючого законодавства, а тому порушені права ОСОБА_1 як члена садівничого товариства та землекористувача підлягають захисту шляхом визнання недійсними договорів дарування й купівлі-продажу земельної ділянки, укладених між відповідачами, та державних актів про право приватної власності на спірну земельну ділянку, а також рішень сесії Затоківської селищної ради, постановлених щодо цієї земельної ділянки.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.

Відповідно до ст. 152 ЗК України та ст. 48- 50 Закону України "Про власність" власники землі і землекористувачі мають право заявляти вимоги про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

Стаття 22 ЗК України 1990 року та ст. ст. 125, 126 ЗК України указують, що право власності або право користування земельними ділянками виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації і таке право може бути визначено тільки державним актом на право власності на землю чи договором оренди з невід'ємним від них актом встановлення меж в натурі.

Судом установлено, що 11 березня 1988 року рішенням правління СТ "Антарктика", ОСОБА_1 була прийнята у члени товариства замість її померлого чоловіка ОСОБА_7, на неї була переоформлена садівнича ділянка № 622 на масиві Кароліно-Бугаз та видана членська книжка (том 1 а.с.10). Згідно з довідкою від 5 липня 2003 року спірна земельна ділянка була закріплена за ОСОБА_7 23 жовтня 1957 року рішенням ради об'єднання садівничих кооперативів масиву "Кароліна Бугаз" № 24, а згідно з протоколом № 25 перезакріплена за ОСОБА_1 З 5 березня 1994 року спірна земельна ділянка була закріплена за ОСОБА_2 відповідно до протоколу № 1 (том 1 а.с. 9).

Рішенням профкому РВК "Антарктика" від 28 жовтня 1993 року ОСОБА_1 була виключена з членів СТ "Антарктика", а замість неї була прийнята відповідачка ОСОБА_2 та за нею була закріплена земельна ділянка № 622 (том 2 а.с. 92 ).

Рішенням виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради № 883 від 1995 року СТ "Антарктика" було ліквідовано шляхом його реформування і передання до груп товариств за місцем розташування земельних ділянок на Кароліно-Бугазі. До складу СТ "Взмор'є" із СТ "Антарктика", було приєднано земельні ділянки № 620, 721, 622 (том 1 а.с. 5-6), спірна земельна ділянка на момент передачі була закріплена за

ОСОБА_2 на підставі рішення профкому РВК "Антарктика" від 28 жовтня 1993 року № 45.

Підставою для виникнення права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку було прийняття рішення № 58 ХІ ХХІІІ скликання ( том 2, а.с. 394), згідно зі ст. ст. 17, 57 Закону України та Декрету Кабінету Міністрів "Про приватизацію земельних ділянок" (15-92) , у додатку до якого було вказано відповідачку (том 2, а.с. 395).

Вирішуючи спір, суд не звернув уваги на те, що позивачка ОСОБА_8 зверталась до кооперативу з питанням незаконної передачі ділянки № 622 у СТ "Антарктика" ще у 1996 році, вказуючи одночасно і на незаконну передачу ділянки ОСОБА_2, що підтверджено листом Об'єднаної ради садівничих товариств на масиві Кароліно-Бугаз від 10 серпня 1996 року № 36 (том 1, а.с. 20) та що дає підстави уважати, що нею пропущений установлений законом строк позовної давності на оскарження рішення про виключення її з членів товариства, але питання про можливість поновлення цього строку судом не вирішувалось.

Визнаючи недійсними угоди відносно ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, суд, вказавши про застосування двосторонньої реституції, не вказав у чому вона полягає і хто та що кому повинен повернути.

У відповідності до вимог п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28 квітня 1978 року № 3 (v0003700-78) , ст. 48 ЦК України. 1963 року, застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами й організаціями дій спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних праві обов'язків при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідальності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання цих угод недійсними. У разі визнання угоди недійсною за ст. 48 ЦК України (1963 року), суд повинен послатися і на нормативний акт. вимогам якого угода не відповідає.

Проте судом не указано яким саме законам чи нормативним актам та їх відповідним положенням не відповідають угоди.

Суд першої інстанції застосував норму матеріального права, яка не була чинною на час укладення правочинів та прийняття рішень, визнавши недійсними на підставі ст. 48 ЦК України 1963 року, а не положень ЦК України (435-15) 2003 року, який діяв на час укладення угод та ухвалення рішень, договори купівлі-продажу та дарування від 22 лютого 2005 року земельної ділянки, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, рішення селищної ради від 15 квітня 2005 року № 1476 про реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку за

ОСОБА_5 та недійсним акт на право приватної власності на землю серії ЯЯ № 357811 від 27 квітня 2005 року, виданого селищною радою ОСОБА_5

При цьому рішення профкому РВК "Антарктика" від 28 жовтня 1993 року № 45 про закріплення спірної ділянки за ОСОБА_2, на підставі якого в подальшому видавались правовстановлюючі документи про право на спірну ділянку, не визнано недійсним.

Крім того згідно договору купівлі-продажу ВСО № 158017 від 23 грудня 2005 року. посвідченого державним нотаріусом Білгород-Дністровської нотаріальної контори Кушнір І.В., згідно з яким відповідачка ОСОБА_5 продала ОСОБА_6, а остання у свою чергу купила спірну земельну ділянку, розташовану в СТ "Взмор'є" за 279 924 грн. 53 коп. Указана угода зареєстрована у державному реєстрі правочинів і відповідно до цього договору ОСОБА_6 був виданий державний акт про право приватної власності на цю земельну ділянку серії ЯГ № 914092 від 21 липня 2006 року.

Проте при розгляді справи ці обставини не були судом враховані та перевірені.

ОСОБА_6, дізнавшись згодом про ухвалені рішення, подала до суду заяву про приєднання до апеляційних скарг, як особа, що не бала участі у справі та зазначала, що указаними рішеннями суд вирішив питання про її права та обов'язки, що згідно зі ст. 311 ЦПК України являлось безумовною підставою для скасування судового рішення. Але апеляційний суд також не взяв ці доводи до уваги.

Крім того, при ухваленні рішення судом не виконі вказівки попередньої ухвали апеляційного суду від 29 березня 2006 року про визначення правового статусу СТ "Взмор'є" й не звернуто увагу на те, що поряд з іншими позовними вимогами позивачка ОСОБА_1 заявляла вимоги про зобов'язання СТ "Взмор'є" виключити ОСОБА_2 з членів товариства, оспорюючи правильність її включення до членів товариства.

Також поза увагою суду залишився той факт, що строк дії довіреності, виданої ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_9 для представництва її інтересів в суді, закінчився 20 листопада 2006 року, ОСОБА_2 належним чином не була повідомлена про час і місце розгляду справи, а справу розглянуто у її відсутність. Дані порушення являються безумовною підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд.

Зазначені обставини судом ураховані не були і рішення суду від

28 грудня 2006 року та додаткове рішення від 21 лютого 2007 року апеляційним судом залишені без змін.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущені порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.