Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Барсукової В.М., Григор'євої Л.І.,

Балюка М.І., Гуменюка В.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,

У липні 2007 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що в період з 1999 року до 2006 року перебував із відповідачкою у фактичних шлюбних відносинах.

Під час спільного проживання, у березні 2002 року, вони придбали будинок АДРЕСА_1, який був зареєстрований за відповідачкою.

Посилаючись на те, що будинок був придбаний за спільні кошти та під час сумісного проживання, позивач просив визнати за ним право власності на його частину.

Рішенням Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 листопада 2007 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 квітня 2008 року зазначене судове рішення змінено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину будинку АДРЕСА_1 та припинено її право власності на весь будинок. У решті - рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і закрити провадження у справі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Районний суд, задовольняючи позов, виходив із того, що сторони мають права й обов'язки, які витікають із правовідносин спільної сумісної власності, урегульованих ст. 74 Сімейного кодексу (далі - СК) України (2947-14) , оскільки вони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1999 року до 2006 року та в цей період - у 2002 році - придбали спірний будинок.

Апеляційний суд, змінюючи рішення та визнаючи за ОСОБА_1 право власності на частину будинку, вважав, що суд першої інстанції не припинив право власності ОСОБА_2 на будинок у цілому та не визначив частку позивача в будинку. У зв'язку із цим апеляційний суд визнав за ОСОБА_2 право власності на частину спірного будинку та припинив її право власності на весь будинок.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 18 березня 2002 року за договором купівлі-продажу з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 придбала будинок АДРЕСА_1 (а.с. 17).

Позовні вимоги ОСОБА_1 зводилися до визнання за ним права власності на частину будинку в спільній власності із ОСОБА_2, набутої за час проживання однією сім'єю з підстав, передбачених ст. 74 СК України.

Суд, задовольняючи вимоги ОСОБА_1, не врахував, що п. 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України (2947-14) визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України (435-15) , тобто з 1 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України (2947-14) застосовуються лише в частині тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України (2947-14) (абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 (v0003700-06) ).

Правила ст. ст. 22, 28, 29 КпШС України не застосовуються до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Такі спори повинні вирішуватися згідно з п. 1 ст. 17 Закону України "Про власність", відповідних норм ЦК України (435-15) та з урахуванням роз'яснень, що містяться в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) .

У разі спору частка в майні сторін повинна визначатися залежно від участі кожного з них у його набутті. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про власність", який був чинний на момент придбання спірного майна, майно, придбане внаслідок спільної праці, є спільною сумісною власністю сторін, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними; майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, розмір частки кожного визнається ступенем його трудової участі.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У порушення ст. ст. 10, 213, 214 ЦПК України суд не з'ясував питання про те, чи була між сторонами домовленість про створення спільної сумісної власності під час дії Закону України "Про власність" (697-12) , чи вкладав ОСОБА_1 свої кошти для придбання спірного будинку.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 листопада 2007 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 квітня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.