6-21476св08 Про визнання права власності на самочинне будівництво - 04.02.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Генічеського міжрайонного бюро технічної інвентаризації, третя особа - відкрите акціонерне товариство "Павлоградський верстатозавод", про визнання права власності на самочинне будівництво за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства "Павлоградський верстатозавод" на рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 19 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 11 серпня 2008 року,

У червні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генічеського МБТІ про визнання права власності на самочинне будівництво, посилаючись на те, що на підставі договору про відчуження нерухомого майна від 12 жовтня 2005 р. є власником нежитлових будинків відпочинку, будівель, споруд, розташованих на земельній ділянці площею 63552 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. На підставі відповідних дозволів на зазначеній земельній ділянці, яка згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 4 березня 1996 р. виділена виробничому об'єднанню "Станкозавод" під будівництво пансіонату і право користування якою визнано за ним рішенням суду, позивачем за власні кошти побудовані нежитлові будівлі (спальний котедж, спальні будинки, медпункт тощо), які є самовільними. З урахуванням вимог ст. 376 ЦК України просив визнати за ним право власності на самочинно побудовані нежитлові будівлі.

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 19 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 11 серпня 2008 року, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на об'єкти нерухомого майна, зобов'язано Генічеську МБТІ зареєструвати право власності на зазначене нерухоме майно.

У касаційній скарзі ВАТ "Павлоградський верстатозавод" просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права та передати справу на новий розгляд.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач на підставі рішення суду є користувачем земельної ділянки, на якій за власні кошти побудував нежитлові будівлі, маючи на це дозвіл сільської ради. Оскільки відповідні погодження державних органів на узаконення самовільного будівництва ним отримані, за позивачем визнано право власності на побудовані нежитлові будівлі.

Проте погодитись з такими висновками судів не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зі змісту позову ОСОБА_1 убачається, що ним пред'явлені вимоги про визнання права власності на самочинне будівництво на підставі ст. 376 ЦК України. Як предмет, так і підстава позову позивачем не змінювались.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На порушення зазначеного принципу диспозитивності процесу суд першої інстанції при ухваленні рішення керувався не нормами ЦК України (435-15) , які регулюють визнання права власності на самочинне будівництво, а ст. 392 ЦК України, яка передбачає визнання права власності у разі, якщо це право оспорюється або не визначається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує право власності.

Таким чином, суд першої інстанції розглянув позовні вимоги, які не заявлялись, а заявлені позовні вимоги не розглянув, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України було підставою для безспірного скасування такого рішення в апеляційному порядку з направленням справи на новий розгляд.

Разом з тим, при перегляді рішення суду в апеляційному порядку апеляційний суд на зазначене уваги не звернув і при вирішенні справи керувався саме нормами цивільного права, які регулюють право власності на самочинне будівництво, проте так вимоги місцевим судом не вирішувались.

Крім того, у цивільному процесі сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, які мають юридичну заінтересованість в результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів. Відповідачем є особа, яка, на думку, позивача, порушила, не визнає чи оспорює його суб'єктивне право, свободи чи інтерес, який охороняється законом.

Визнаючи належним відповідачем за позовом про визнання права власності на самочинне будівництво Генічеську МБТІ, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в компетенції БТІ немає повноважень на прийняття в експлуатацію самовільних будівель. Основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначені постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 22 вересня 2004 р. "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" (1243-2004-п) .

Крім того, для визнання за позивачем права власності на об'єкти самочинного будівництва суд має встановити, хто є власником самочинно забудованої земельної ділянки, на якій правовій підставі позивач нею користується, перевірити наявність документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою. З матеріалів справи вбачається, що право постійного користування земельною ділянкою, на якій самовільно побудовані нежитлові будівлі, на підставі чинного Державного акту від 4 березня 1996 р. належить ВАТ "Павлоградський верстатозавод", тому зазначене товариство, яке оспорює та не визнає вимоги позивача, також повинно бути залучене до участі у справі в якості відповідача, а не третьої особи без самостійних вимог.

При цьому рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 9 січня 2008 р. про визнання за позивачем права користування земельною ділянкою площею 63552 кв.м., на яке постався апеляційний суд, стосується лише земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування викуплених будинків відпочинку, будівель, споруд (ст. 377 ЦК України), а не для самовільно збудованих нежитлових будівель.

За таких обставин рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості і зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Павлоградський верстатозавод" задовольнити.

Рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 19 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 11 серпня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.