6-21928св08 Про визнання права власності на квартиру й визнання реєстрації квартири незаконною та за зустрічним позовом визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним - 28.01.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Херсонська товарна біржа "Альтер-Его", Херсонське державне бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_4, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на квартиру й визнання реєстрації квартири незаконною, скасування реєстрації квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Херсонська товарна біржа "Альтер-Его", про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним і визнання права власності на нерухоме майно за касаційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 23 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 24 липня 2008 року

У січні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі договору дарування від 2 жовтня 1992 року їй на праві приватної власності належала трикімнатна квартира АДРЕСА_1.

Зазначала, що з 1994 року постійно проживає у Федеративній Республіці Німеччині та є її громадянкою.

У вересні 2007 року, їй стало відомо, що на підставі рішення Комсомольського районного суду від 17 травня 2004 року за ОСОБА_2 визнано право власності на спірну квартиру.

Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 12 травня 2004 року № 5861 квартири АДРЕСА_1, зобов'язати Херсонське державне бюро технічної інвентаризації скасувати реєстрацію права власності на спірну квартиру та витребувати із чужого незаконного володіння вказану квартиру, визнати незаконною реєстрацію квартири на ім'я ОСОБА_2

ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому зазначала, що 12 травня 2004 року на Херсонській товарній біржі "Альтер-Его" було укладено біржовий договір купівлі-продажу № 5861 квартири АДРЕСА_1, за яким вона купила, а ОСОБА_4, який діяв в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності, продав зазначену квартиру. ОСОБА_2 просила суд визнати зазначений договір купівлі-продажу дійсним та визнати за нею право власності на вказану квартиру.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 23 квітня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 24 липня 2008 року, позов ОСОБА_1 задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 2004 року ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності від 30 квітня 2004 року № 750/04, відчужено квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_1

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, районний суд, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що договір купівлі-продажу спірної квартири був укладений з порушенням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим у ОСОБА_2 не виникло право власності на цю квартиру, а відтак право ОСОБА_1 підлягає захисту.

Однак з таким висновком суду погодитися не можна з таких підстав, оскільки суди дійшли його з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішує справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановлене у справі рішення повинно бути гранично повним, ясним, чітким, а висновки суду про встановлені обставини, правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами й не можуть ґрунтуватись на припущеннях.

Усупереч зазначеним нормам судові рішення фактично ґрунтуються на припущеннях, а не на встановлених фактах. Зокрема, судом не було достовірно встановлено, чи ухвалювалося рішення Комсомольським районним судом м. Херсона 17 травня 2004 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру, яким за ОСОБА_2 визнано право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 2004 року (а.с. 10). Оцінюючи надану стороною копію цього рішення, суд висловив припущення, що це рішення не могло бути прийняте судом ( а.с. 19).

Крім того, оцінюючи довіреність від 30 квітня 2004 року від імені ОСОБА_1, видану ОСОБА_4, суд першої інстанції висловив сумнів щодо законного її походження та вказав про її фіктивність із підстав відсутності легалізації ( а.с. 101).

У той же час районний суд прийняв як доказ довідку про зміну прізвища позивачки з ІНФОРМАЦІЯ_1 на ІНФОРМАЦІЯ_2, яка також не легалізована в Україні відповідно до чинного законодавства (а.с. 18).

Крім того, відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно з ч. 2 ст. 31 ЦПК України право визначення предмета і підстави позову належить позивачу.

У позовній заяві правовою підставою недійсності угоди ОСОБА_1 зазначала ч. 1 ст. 220 ЦК України - недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору - і не посилалась на норму ст. 203 ЦК України, зокрема на відсутність у неї волевиявлення на продаж квартири та повноважень у ОСОБА_4 на вчинення цієї угоди (а.с. 1-5, 50-51).

Усупереч вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України суди, належним чином не з'ясувавши правову підставу визнання недійсною угоди купівлі-продажу квартири від 12 травня 2004 року, виходили як з відсутності повноважень у ОСОБА_4 на укладення угоди, так і з недодержання нотаріальної форми угоди.

За таких обставин судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та допущені порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і ці порушення не були усунені апеляційним судом, а тому судові рішення відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають частковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 23 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 24 липня 2008 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Суворовського районного суду м. Херсона.