Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Василівської міжрайонної державної податкової інспекції, товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Корпорація "Арсенал", треті особи: товарна біржа "Всеукраїнська біржа нерухомості", виконавчий комітет Верхньокриничанської сільської ради, про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на майно,

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 17 листопада 2005 року він уклав з відповідачами договір купівлі-продажу будівельних матеріалів, отриманих при розбиранні безхазяйного майна - напівзруйнованих очисних споруд (4 одиниці) по АДРЕСА_1, на виконання договору 30 листопада 2005 року він сплатив 3 350 грн., й на теперішній час для реалізації права щодо придбаного майна йому потрібно визнати право власності на нього, оскільки договір купівлі-продажу був укладений без залучення нотаріуса.

Позивач просив визнати дійсним договір купівлі-продажу від 17 листопада 2005 року та визнати за ним право власності на майно, придбане за таким договором.

Рішенням Василівського районного суду від 4 жовтня 2007 року позов задоволено, постановлено визнати дійсним договір купівлі-продажу № 354, укладений 17 листопада 2005 року між ТОВ "Корпорація "Арсенал", що діяло від імені Василівської міжрайонної державної податкової інспекції, та ОСОБА_1, визнати, що 17 листопада 2005 року позивач на підставі договору купівлі-продажу набув право власності на будівельні матеріали, отримані при розбиранні напівзруйнованих очисних споруд (4 одиниці), а саме: червону цеглу, перемички залізобетонні, залізобетонні плити перекриття, залізобетонні балки колони, що розташовані по АДРЕСА_1.

В апеляційному порядку зазначене рішення оскаржив ОСОБА_2

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 26 лютого 2008 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 17 листопада 2005 року між позивачем та відповідачами було укладено договір купівлі-продажу майна, вартість якого згідно договору ОСОБА_1 оплатив.

Задовольняючи позов, суд керувався положеннями статей 328, 334 ЦК України та виходив із того, що позовні вимоги обґрунтовані й наведені позивачем обставини підтверджуються наданими суду матеріалами - договором купівлі-продажу, актом, протоколом біржових торгів та квитанціями про здійснення оплати.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Згідно статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Таким чином закон передбачає можливість визнання судом дійсним лише того договору, який підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не встановив та не зазначив у рішенні правових підстав, за яких визнав дійсним договір купівлі-продажу будівельних матеріалів з огляду на те, що такий договір обов'язковому нотаріальному посвідченню не підлягає, а застосовані судом статті 328, 334 ЦК України визначають загальні правила правомірності набуття особою права власності на майно за договором і безпосередньо не передбачають підстав для визнання дійсним договору купівлі-продажу.

Крім того, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив визнати дійсним договір купівлі-продажу саме будівельних матеріалів і визнати за ним право власності на будівельні матеріали, а в обґрунтування своїх вимог зазначав лише те, що таке визнання йому потрібне для реалізації його права щодо придбаного майна.

Відповідачі Василівська міжрайонна державна податкова інспекція та ТОВ "Корпорація "Арсенал", а також третя особа виконавчий комітет Верхньокриничанської сільської ради не заперечували проти позову, представники третьої особи товарної біржі "Всеукраїнська біржа нерухомості" в судове засідання не з'явилися й пояснень на позов не надали.

З урахуванням наведених пояснень позивача та зазначену позицію відповідачів суд фактично не з'ясував дійсні причини позову, не визначився з тим, які ж права чи інтереси ОСОБА_1 порушуються, оспорюються або не визнаються відповідачами, в чому таке порушення полягає при тому, що дійсність укладеного між сторонами договору від 17 листопада 2005 року не оспорюється.

В апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржував ОСОБА_2, який не брав участі в справі; він просив скасувати рішення та передати справу на новий розгляд у той же суд., посилаючись на те, що на час розгляду справи саме він є власником спірних будівельних матеріалів, оскільки придбав їх у ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ними 18 серпня 2006 року, проте він не брав участі в справі й рішенням від 4 жовтня 2007 року про визнання за позивачем права власності на майно суд вирішив питання про його права та обов'язки.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_2 додав до апеляційної скарги копію договору купівлі-продажу від 18 серпня 2006 року.

Апеляційний суд прийняв до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_2, однак у порушення вимог статей 303, 311, 315 ЦПК України доводів такої скарги належним чином не перевірив, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують доводи ОСОБА_2 щодо вирішення судом питання про його права та обов'язки, не звернув уваги й на порушення судом першої інстанції положень статей 214, 215 ЦПК України та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

При цьому суд апеляційної інстанції допустив в ухвалі процесуальну невизначеність, оскільки залишив рішення без змін, але в ухвалі зазначив, що апеляційна скарга ОСОБА_2 задовольняється частково.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої, частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Василівського районного суду від 4 жовтня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 26 лютого 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.