Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Борисенко І.В., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року, -

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернуся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (далі - Державна податкова інспекція, відповідач) від 28.05.2015 року № 2743-15, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб у сумі 1 938,81 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів обґрунтовано висновком про те, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному будинку сплачує податок за земельну ділянку з дати державної реєстрації прав власності на зазначене нерухоме майно за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, а правомірність обрахування та застосування коефіцієнтів нормативно-грошової оцінки земельної ділянки на підставі рішення 25 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 03.07.2013 р. № 1209/13, що були покладені в основу розрахунку земельного податку, позивачем не оспорювались, таким чином оскаржуване податкове повідомлення - рішення є правомірним.

Не погодившись із судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, проте контролюючий орган всупереч вимог п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України, не звертався до територіального органу Держземагентства за місцезнаходженням земельної ділянки і не отримував даних державного земельного кадастру у формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та не здійснив розрахунок податку виходячи саме з нормативної грошової оцінки отриманої від територіального органу Держземагентства. Також позивач зазначає, що при обрахунку земельного податку контролюючим органом не було враховано пропорційності належної позивачу частки, що передбачено ст. 286 Податкового кодексу України.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Касаційний розгляд справи проведено у порядку письмового провадження, відповідно до п.2 ч.1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно договору про купівлю-продаж нежитлових приміщень від 11.02.2004 року право власності на нежитлові приміщення підвалу № 11-18 в літ. "А-5" загальною площею 74,3 м2, за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4., про що свідчить витяг про реєстрацію прав на нерухоме майно від 03.03.2004 року № 2989493.

Державною податковою інспекцією 28.05.2015 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 2743-15, яким позивачу визначено податкове зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб у сумі 1 938,81 грн., примірник якого позивач отримав поштою 30.06.2015 року.

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення - рішення було залишено без змін, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Як вбачається з касаційної скарги ОСОБА_4 фактично погоджується з наявністю у нього обов'язку зі сплати земельного податку, проте не погоджується з методикою розрахунку податку, що була застосована контролюючим органом, а, відповідно, і з сумою нарахованого земельного податку.

Так, земельний податок, згідно з пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з положеннями ст. 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом, а також площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території (п.286.6 ст. 286 Податкового кодексу України).

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України).

Підставою для нарахування земельного податку, як вже зазначалось вище є дані державного земельного кадастру, а базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; та площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Як вбачається з матеріалів справи нормативна грошова оцінка земельних ділянок в м.Харкові проведена, а тому база оподаткування повинна розраховуватись за першим способом по даним нормативної оцінки земельної ділянки та коефіцієнта індексації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2015 році нарахування земельного податку позивачу здійснено відповідно до Рішення 26 сесії Харківської міської ради б скликання від 25.09.2013 року № 1269/13 "Про затвердження Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" згідно з рішенням 25 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 03.07.2013 року № 1209/13 "Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 року", на підставі Земельного кодексу України (2768-14) , Податкового кодексу України (2755-17) , Законів України "Про оренду землі" (161-14) , "Про оцінку земель" (1378-15) та керуючись ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Розрахунок суми земельного податку позивачу здійснено контролюючим органом за Методикою розрахунку грошової оцінки окремої земельної ділянки для нарахування земельного податку фізичним особам: Цзд = Б * Кі * Км2 * КмЗ_ср. * Кф * PL, де Цзд - грошова оцінка окремої земельної ділянки; Б - базова вартість 1 кв.м. земель м. Харкова; Кі - коефіцієнт індексації, що застосовується кожний рік в порядку, встановленому законодавством України; Км2 - зональний коефіцієнт, доведений у додатку № 2 (АДРЕСА_2 розташована в зоні № 6326); КмЗ_ср. - середній коефіцієнт сумісного впливу локальних факторів для кожної економіко-планувальної зони району м. Харкова; Кф - коефіцієнт, що характеризує функціональне використання земельної ділянки ; PL - площа земельної ділянки.

Згідно рішення 25 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 03.07.2013 р. 1209/13 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2013 pоку", базова вартість 1 кв. м. земель м. Харкова становить 291,18 грн.

З урахуванням методики розрахунку грошової оцінки окремої земельної ділянки для нарахування земельного податку фізичним особам, грошова оцінка земельної ділянки становить 193880,75 грн., а грошова оцінка земельної ділянки позивача площею 74,3 кв.м. на 2015 р. становить: 193880,75 = 291,18 *1,249 * 2,87 * 1 * 2,5 * 74,3.

Земельний податок для позивача за земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 74,3 кв.м. на 2015 рік визначено у сумі 1938,81 грн. (193880,75 * 1%).

Проте суд приходить до висновку, що при здійсненні розрахунку земельного податку контролюючим органом порушено вимоги Податкового кодексу України (2755-17) , оскілки, по - перше, податковий орган не звертався до територіального органу Держземагентства за місцезнаходженням земельної ділянки і не отримав даних державного земельного кадастру у формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що передбачено п.286.1 ст. 286 Податкового кодексу України, по - друге, як вірно зазначено позивачем, контролюючим органом також не було враховано і вимоги пропорційності, передбачені п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України.

Про неврахування пропорційності під час розрахунку розміру податку на 2015 рік, також свідчить і надане позивачем рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 16.09.2016 року, з якого вбачається, що земельний податок ОСОБА_4 на 2016 рік було перераховано вже з урахуванням пропорційності. Суд також звертає увагу, що довідка КП "Жилкомсервіс", на підставі якої і був проведений перерахунок земельного податку на 2016 рік, був наявний у контролюючого органу ще в 2014 році (т.1,а.с.136), а позивачем вказана довідка була надана до суду першої інстанції (т.1, а.с 79), проте під час розгляду справи судами не було надано їй належну правову оцінку.

Крім того, при вирішенні справи судам також не було встановлено, чи є вказана Методика, за якою відповідач здійснював розрахунок податку, нормативно-правовим актом чи актом регуляторної дії та чи не суперечить зазначена в ній формула загальному правилу розрахунку земельного податку, встановленому Податковим кодексом України (2755-17) , в якому прямо визначено, що ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, тобто, без будь - якого додаткового розрахунку.

Отже, вказані обставини в їх сукупності свідчить про неповне з'ясування всіх обставин по справі для її правильного вирішення, а тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи судам попередніх інстанції необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року у справі № 820/10665/15 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.