Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2008 року,

У квітні 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, однак відповідачі чинять їй перешкоди в користуванні квартирою та не пускають її до квартири.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 6 травня 2008 року позов задоволено частково. Вселено ОСОБА_1 у спірну квартиру; зобов'язано відповідачів не чинити їй перешкоди в здійсненні права власності квартирою та користуванні жилими приміщеннями, місцями загального користування, балконом і телефоном у ній; зняти замки з дверей у кімнатах та надати позивачці ключі від вхідних дверей квартири.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2008 року зазначене рішення районного суду скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення районного суду та передаючи справу на новий розгляд відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України, апеляційний суд виходив із того, що позивачкою фактично заявлені позовні вимоги про вселення та встановлення порядку користування спірною квартирою, які судом першої інстанції не розглянуті.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, в якому просила вселити її в спірну квартиру; зобов'язати відповідачів не чинити їй перешкоди в здійсненні права власності квартирою та користуванні жилими приміщеннями, місцями загального користування, балконом і телефоном у ній; зняти замки з дверей у кімнатах та забезпечити вільний доступ до них, а також надати їй ключі від вхідних дверей квартири.

Судом першої інстанції заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги розглянуті в повному обсязі.

Висновок апеляційного сулу про те, що позивачкою фактично заявлені позовні вимоги про вселення та встановлення порядку користування спірною квартирою, є помилковим, оскільки вона не просила встановити певний порядок користування квартирою та виділити їй у користування конкретну кімнату, а просила зобов'язати відповідачів не чинити їй перешкоди в користуванні саме всіма приміщеннями у квартирі.

За таких обставин у апеляційного суду не було передбачених законом підстав для скасування рішення районного суду та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до апеляційного суду м. Києва.

Ухвала оскарженню не підлягає.