Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби в Шевченківському районі в м Києві, державної акціонерної компанії "Національна мережа аукціонних центрів" "Київський аукціонний центр", ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_2 про визнання прилюдних торгів та свідоцтва про право власності недійсними, за скаргою ОСОБА_3 про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами ухвали апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2007 року,

У травні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що в жовтні 2003 року їй стало відомо про продаж із публічних торгів арештованої квартири АДРЕСА_1. Свідоцтво про право власності видано на ім'я ОСОБА_3 Вважає торги незаконними, такими, що порушують її право власності, оскільки вона є власником частини спірної квартири, що встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2003 року, яке набрало чинності. Інша частина квартири належить її колишньому чоловіку - ОСОБА_2 Просила визнати недійсними прилюдні торги з реалізації квартири.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2006 року позов задоволено. Визнано недійсними прилюдні торги від 16 липня 2003 року щодо реалізації квартири АДРЕСА_1 та свідоцтво про право приватної власності на вказану квартиру на ім'я ОСОБА_3 Зобов'язано Державну виконавчу службу в Шевченківському районі м. Києва повернути ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 39 723 грн. 72 коп., а державну акціонерну компанію "Національна мережа аукціонних центрів" - 2 201 грн. 88 коп.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 червня 2006 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в позові.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2007 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 червня 2006 року скасовано та залишено в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2006 року.

Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, ОСОБА_3 подала скаргу до Верховного Суду України про перегляд цього рішення у зв'язку з винятковими обставинами з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного й того ж самого положення закону.

У скарзі заявниця просить скасувати ухвалені у справі судові рішення першої та касаційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким рішення апеляційного суду залишити в силі.

Скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, яким залишено рішення суду першої інстанції в силі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що під час підготовки й проведення 16 липня 2003 року прилюдних торгів відносно зазначеної квартири були допущені порушення законодавства, які тягнуть за собою визнання таких торгів недійсними та повернення ОСОБА_3 грошових коштів, які були витрачені при придбанні квартири.

Однак з такими висновками суду касаційної інстанції погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв'язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону;

визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України.

Перевіривши доводи скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. ст. 61, 62 Закону України від 24 квітня 1999 року "Про виконавче провадження" (606-14) (далі - Закон) та ст. 145 ЦК УРСР (1963 року). Для порівняння надані рішення Верховного Суду України. Закон України "Про виконавче провадження" (606-14) визначає умови та порядок виконання судових рішень і, зокрема, рішень судів, що підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.

За правилами ст. 11 Закону України від 21 квітня 1999 року "Про виконавче провадження" № 606 - XIV (із наступними змінами) сторонами у виконавчому провадженні є стягувач та боржник, які мають право оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правилами, наданими вказаним законом. Боржник зобов'язаний у строк, встановлений державним виконавцем, надати достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі майно, яким він володіє спільно з іншими особами, рахунки в банках та фінансових установах, своєчасно з'являтися за викликом державного виконавця, письмово повідомляти державного виконавця про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Згідно з розділом VII ЦПК України (1618-15) боржники мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, під час виконання судового рішення, порушені їхні права чи свободи.

У разі обґрунтованості скарги своєю ухвалою зобов'язує державного виконавця, іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

ОСОБА_2 (боржник) своїх обов'язків щодо погашення боргу ОСОБА_4 не виконав й своїми правами в процесі виконання судового рішення у відкритому виконавчому провадженні не скористався. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи її служби в установленому законом порядку не оскаржував.

Одночасно боржники подали заяву про визнання публічних торгів не дійсними, що не передбачено законодавством, яке врегульовує спірні відносини з приводу примусового виконання судових рішень.

Згідно із ч. 1 ст. 145 ЦК 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передано власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

Витребування майна з підстав, зазначених у ч. 1 цієї статті, не допускається, якщо майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції було встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 продана 20 серпня 2003 року на прилюдних торгах у порядку виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 боргу в сумі 31 335 грн.

Згідно з довідкою бюро технічної інвентаризації на час опису, накладення арешту та продажу спірна квартира була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 20 травня 1998 року.

Відповідачка ОСОБА_3, заперечуючи позовні вимоги, посилалась на те, що вона придбала спірну квартиру на прилюдних торгах, сплатила відповідачу суму і є її законним власником та добросовісним набувачем.

За таких обставин у суду першої інстанції не було передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог.

Зазначені порушення залишилися поза увагою суду касаційної інстанції, що призвело до неоднакового застосуван ня цим судом одного і того самого положення закону.

Проте рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим.

За таких обставин рішення судів першої та касаційної інстанцій не можуть вважатися законними та обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню, а рішення апеляційного суду - залишенню в силі з підстав, передбачених ст. 354, п. 3 ч. 1 ст. 358 та ст. 359 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 354, 358 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2007 року скасувати.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 27 червня 2006 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.