Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Прокопчука Ю.В.,

Перепічая В.С., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому Хмельницької області, головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, відділу освіти Хмельницької районної державної адміністрації про визнання права на наукову пенсію, нарахування та стягнення пенсії, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому Хмельницької області на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 12 грудня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 29 грудня 2007 року,

У квітні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 16 вересня 1972 року до 20 вересня 1991 року працювала на виборних та відповідальних посадах у комсомольських і партійних органах Української PCP. З 20 грудня 1991 року до 8 вересня 1993 року працювала на посаді інспектора Хмельницького районного відділу освіти Хмельницької області та була звільнена з роботи у зв'язку з переходом на викладацьку роботу до Хмельницького технологічного інституту (нині Хмельницький національний університет). Працювала за сумісництвом на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи Бахматовецької навчальної середньої школи Хмельницького району Хмельницької області. З 31 серпня 2004 року була звільнена з роботи у зв'язку з виходом на наукову пенсію за віком. 28 січня 2001 року вона досягла пенсійного віку. На цю дату загальний трудовий стаж становив 36 років і 4 місяці. У той же час Хмельницьким міським управлінням Пенсійного фонду України їй була призначена пенсія за віком у сумі 117 грн., після чого вона продовжувала трудову діяльність. З 1 січня 2004 року, після перерахунку пенсії, її розмір склав 261 грн. 40 коп. 10 серпня 2004 року звернулася до Хмельницького міського управління Пенсійного фонду України з приводу оформлення наукової пенсії, але, перевіривши документи, посадові особи цього управління визнали її право на наукову пенсію за умови звільнення з роботи, після цього вона подала відповідну заяву та необхідні документи. У вересні 2004 року їй була нарахована наукова пенсія, але в подальшому пенсійну справу було передано до управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому Хмельницької області. Посадові особи цього управління прийшли до висновку, що підстави для нарахування наукової пенсії відсутні.

У зв'язку із цим, уточнивши під час судового розгляду позовні вимоги, позивачка просила визнати за нею право на наукову пенсію, стягнути з управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому Хмельницької області таку пенсію з 31 серпня 2004 року із зобов'язанням проводити щомісячні виплати наукової пенсії та відшкодувати моральну шкоду.

Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 12 грудня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Постановою апеляційного суду Хмельницької області від 27 березня 2006 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Позивачка, не погоджуючись із цією постановою, звернулася зі скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2007 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову апеляційного суду Хмельницької області від 27 березня 2006 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 29 грудня 2007 року рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 12 грудня 2005 року залишено без змін.

У касаційній скарзі управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому Хмельницької області ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвали, постановленої судом апеляційної інстанції, з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З 1 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) , призначення якого полягає у визначенні повноважень адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.

Частиною 2 ст. 4 цього Кодексу визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - Кодекс) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Суб'єктом владних повноважень відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, як це передбачено ч. 2 ст. 18 Кодексу, підсудні окружним адміністративним судам.

Отже, спір, що виник між сторонами, є публічно-правовим і відноситься до компетенції адміністративних судів, тому його розгляд судом першої і судом апеляційної інстанції повинен був здійснюватися за нормами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Між тим, як убачається з матеріалів справи, суди розглянули справу після 1 вересня 2005 року за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Таким чином, суди, вирішуючи спір, дійшли помилкового висновку про наявність цивільно-правового спору й помилково розглянули справу за нормами ЦПК України (1618-15) .

З урахуванням наведеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції для розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому Хмельницької області задовольнити частково.

Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 12 грудня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 29 грудня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції для розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала оскарженню не підлягає.