Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Балюка М.І., Данчука В.Г.,

Барсукової В.М., Косенка В.Й., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом державного комунального підприємства "Луцьктепло" до ОСОБА_3 про зобов’язання укласти договір про надання послуг із централізованого опалення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до державного комунального підприємства "Луцьктепло" про зобов’язання укласти договір про надання послуг із централізованого опалення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 серпня 2009 року й ухвалу апеляційного суду Волинської області від 7 жовтня 2009 року,

У березні 2009 року державне комунальне підприємство "Луцьктепло" (далі – ДКП "Луцьктепло") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просило зобов’язати відповідача укласти з теплопостачальною організацією договір від 23 грудня 2008 року № 11182 про надання послуг із теплопостачання в редакції, запропонованій підприємством.

Зазначало, що для врегулювання відносин, які існують між ними, а саме: ДКП "Луцьктепло" надає послуги з теплопостачання квартири АДРЕСА_1, в якій мешкає відповідач,

25 грудня 2008 року підприємство направило ОСОБА_3 лист від

23 грудня 2008 року № 6484/15 з проектом договору про надання послуг із централізованого опалення та постачання гарячої води, який відповідав змісту типового договору про надання послуг із централізованого опалення й постачання холодної та гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (630-2005-п) , однак 4 лютого 2009 року на адресу ДКП "Луцьктепло" надійшов лист відповідача про відмову від підписання договору в редакції теплопостачальної організації.

У попередньому судовому засіданні ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив зобов’язати ДКП "Луцьктепло" укласти з ним договір про надання послуг із теплопостачання в запропонованій ним редакції.

Зазначав, що підприємство в проекті договору передбачило наявність 100% пільги лише на одну особу – на нього, не включивши при цьому в п. 9 договору від 23 грудня 2008 року № 11182 члена його сім’ї – його сина, ОСОБА_4

рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від

12 серпня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 7 жовтня 2009 року, позов ДКП "Луцьктепло" задоволено. Зобов’язано ОСОБА_3 укласти з ДКП "Луцьктепло" договір про надання послуг із централізованого опалення та постачання гарячої води в редакції, запропонованій ДКП "Луцьктепло". Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 серпня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 7 жовтня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити у справі нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_3 є інвалідом війни ІІ групи. На підставі свідоцтва про право власності від 29 листопада 2001 року, виданого виконавчим комітетом Луцької міської ради, йому належить квартира АДРЕСА_1, в якій зареєстрований він сам і його син – ОСОБА_4, 1959 року народження.

Під час укладення договору про надання послуг із теплопостачання між ОСОБА_3 та ДКП "Луцьктепло" виникли розбіжності щодо викладення змісту п. 9 цього договору. Зокрема, теплопостачальна організація пропонувала викласти п. 9 договору в такій редакції: "Наявність пільг з оплати послуг згідно із Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (з доповненнями та змінами) (на одну особу) 100%", а позивач пропонував викласти п. 9 договору в такій редакції: "Наявність пільг з оплати послуг згідно із Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (з доповненнями та змінами) (на двох осіб) 100%".

Відповідно до ст. ст. 20, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" на споживача покладено обов’язок укласти з постачальником договір про постачання житлово-комунальних послуг, зокрема теплової енергії.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" інваліди війни мають право на 100% знижку зі сплати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та ін. послугами). Пільги щодо плати за житло, комунальні послуги та паливо надаються інвалідам війни та членам їхніх сімей, які проживають разом із ними, незалежно від виду житла чи форми власності на нього.

Відповідно до ст.

66 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і

ст. 65 Закону України "Про Державний бюджет на 2009 рік" до членів сім’ї пільговика при наданні пільг належать: дружина (чоловік), їхні неповнолітні діти (до 18 років); неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства І та ІІ групи або інвалідами І групи; особа, яка проживає разом з інвалідом війни I групи та доглядає за ним за умови, що інвалід війни не перебуває у шлюбі; непрацездатні батьки, особа, яка знаходиться під опікою або піклуванням громадянина, що має право на пільги, та проживає разом з ним.

Задовольняючи позов теплопостачальної організації та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із положень Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік",

Закону України "Про Державний бюджет на 2009 рік" (835-17) , Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) та Закону України "Про теплопостачання" (2633-15) .

Однак із такими висновками судів погодитись не можна.

У порушення вимог ст. 214 ЦПК України суди, зобов’язуючи

ОСОБА_3 укласти договір із теплопостачальною організацією, залишили поза увагою те, що в цьому разі не буде дотримано передбачених ст. 203 ЦК України загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: ч. 3 зазначеної статті, відповідно до якої волевиявлення учасника правочину повинне бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог ДКП "Луцьктепло" з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 336, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від

12 серпня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від

7 жовтня 2009 року скасувати в частині задоволення позовних вимог державного комунального підприємства "Луцьктепло" до ОСОБА_3 про зобов’язання укласти договір про надання послуг із централізованого опалення й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

У іншій частині рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 серпня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 7 жовтня 2009 року залишити без змін.

рішення оскарженню не підлягає.